Минулого тижня впереше відчула абсолютну байдужість до різниці у віці. Тобто раніше я не відчувала дискомфорту у спілкувані з людьми трошка старшими за мене, а от тепер - і з молодшими.
Звичайно, тут справа в тому, що раніше я була молодша, тому молодші за мене навіть на кілька років були просто дітьми, а тепер є такий собі люфт років в 5-7, коли ми можемо бути навзаєм цікаві одне одному :) Першим таким відкриттям свого часу для мене стала fekla_fekla, а тепер ось ereb_randir. І це приємно.
Цьогоріч в Криму в мене знову щось зсунулося в голові, чи то у світосприйнятті. Дуже виразно відчула долю. Не в тому сенсі "що судилося, того не минеш", а в сенсі "навіть якби довелось наяву чи уві сні закохатись ще в когось, просто нагадай мені..." Отак нарешті мені вдалося позбутися (вдалось таки раніше, а второпала тільки тепер) отого бабського "ах, невже це ВІН?", яке завжди збиває з пантелику і не дає зважено сприймати світ... а просто насолоджуватись спілкуванням...
Червневий Крим - це прохолодне море... це із запізненням на 10 років проколоти другу дірку у вусі... це наскельний живопис, що поступово переходить у боді-арт... це засинати під зірками, виглядаючи супутники і слухаючи розповіді про далекий і незрозумілий космос... це вино з руки в руку, від губ до губ... це пісні, які іноді складно співати в місті, але так потрібно співати...
Дякую!
(фотки трохи згодом)
