Весна

Федько (хто не знає - майже 4 роки) зранку розмірковує вголос:
- О, це в нас вже скоро березень! Буде свято... Чоловіки будуть поздоровляти жінок. От ти, тато, будеш поздоровляти маму. Дід - буде поздоровляти бабу. А я... я... кого мені поздоровляти? Нікого... - і засумував :)

Трохи раніше. Дивиться Мауглі, серію, де настає весна. "Все ребята парами, только я один".
- Федько, - питаю, - а що тут відбувається?
- Ну ось бачиш, у всіх є подружки, а у Мауглі немає. І він сумує...

Ох ці страждання :) Не думала, що вони накочують у такому ранньому віці, чи то вже акселерація?

Фьокло і виставка

В цю суботу 28 лютого з 15:00 до 22:00 в арт-кафе "ХУДГраф", ул.Тарасовская 3,, м. "Площа Льва Толстого" проходитиме виставка-продаж "Ручные вещи", Фьокло там прийматиме участь. Приходьте :)

Славсько

Вже майже тиждень минув, як ми повернулись зі Славського, а я досі не зібралася викласти фотки. Щоб виправити це, викладаю першу жменьку, сподіваюсь потім ще знайдеться.

Тростян нас зустрів таким












А Федько отримав перший життєво необхідний досвід катання в потягах без квитка на третій полиці :)

* * *

Сьогодні говорили з Сьо про усілякі соціальні мережі, про те, що треба повитирати вже свої сторінки з вконтактів, однокласників (краще було не заводити). А то і те, й друге, і п'яте, й десяте. І жж, і фотосайти всілякі... На все часу не вистачає, а забирати той час у живого спілкування - взагалі якось не хочеться...
 І от Сьо сказав чудову фразу, яка мені тепер з голови не йде: "Нас не стане тоді, коли ми будемо всюди потрошку"...

Краще б воно лише співало...

А ви, наприклад, знаєте, що Черновецький зараз усіма силами намагається пропихнути на затвердження новий Генеральний план забудови Києва? Той, що був прийнятий ще за радянських часів, де-юре, чинний до 2020 року, але де-факто - ви самі прекрасно бачите... Так от. Чудовий новий план окрім того, що узаконить всі вже збудовані і розпочаті будівництва, має закласти джерело прибутку й надалі.
Попереднім планом передбачалося, що Київ розвиватиметься за рахунок прилеглих територій, тобто зростатиме площа міста, але... навколо Києва вже місця вільного не лишилося - усе в приватних володіннях, і не самих бідних людей, тому ні про яке розширення Києва не йдеться. Питання - де будувати? "Чтоб продать что-нибудь не нужное, надо сначала купить что-нибудь не нужное"... Наприклад, знищити промзони в місті. Це взагалі дуже мудрий шлях - на порозі кризи щось знищувати, особливо якісь там нікому не потрібні заводи... Адже на території одного заводу можна збудувати десяток житлових кварталів елітного житла і втюхати народонаселенню за немалі гроші. Добре 3D-графіка дозволяє зобразити це райдужнє майбутнє... але навіть там видно, що усіляких соціальних установ - поліклінік, дитячих садочків, не кажучи вже про парки, там передбачено на порядок менше ніж необхідно за розрахунками...

Раніше в мене з Києвом було чудове порозуміння, моє рідне місто було привітне до мене. Коли мені було сумно я йшла до нього на побачення і мені ставало легше, коли мені було весело, Київ перехоплював мій настрій. Мені тут було затишно.
Але... останнім часом, останні років 5, я поступово втрачаю зв'язок зі своїм містом. Воно віддаляється і стає чужим і непривітним... Не чутно веселого дзенькоту трамвайчиків на звичних вулицях, поггляд з жодної гірки не може ковзнути до горизонту - всюди натикається на забудову... Київ наче навмисно шукає приводи для сварки зі мною, виштовхує мене зі свого життя, видирає з коренем мої улюблені закутки, завіщує рекламою простір. Стає тісно, дуже тісно. Порожні київські вулиці - це міф. Вони усі затицяні машинами, припаркованими де це тільки можливо... І от на довершення Київ обрав собі Черновецького. Як капризна жінка, що розсваришись з коханим, щоб помститися, виходить заміж за останнього паскудника... і той калічить їй усе подльше життя...

Чим я завинила перед тобою, Києве? Навіщо ти мене виганяєш?
Я ж люблю тебе, тому щоразу вибачаю. Тільки так не може бути завжди... Якщо ти не зробиш кроку назустріч - я піду...

ОК

Ранкове

Хочеться сонця... Так нестерпно хочеться сонця, хоч плач. Вчорашній день роздражнив приспані бажання. Мені не треба весни, мені достатньо тільки сонця - і де?

Коли зранку прокидаєшся з головним болем, дуже складно радіти життю. Коли вмиваєшся, зганяючи з себе уривки тягучого і моторошного сну - спричиненого отими ж чугунками в голові, дуже складно посміхатися...

Добре, що дорога до роботи така коротко-довга... метровий телепорт висмоктує потрошку чорну каламуть з голови і життя стає стерпним. Ще трошки і навіть хорошим.
Потім - вийти на свіже повітря і постояти трішечки із закритими очима. Відпускає.

Ще за годину - зелений чай. Ну все. Можна знову взаємодіяти зі світом :)
Тільки в ньому дуже бракує сонця, сьогодні дуже бракує сонця.

Міст і його сон

Оцей кадр мабуть найцікавіший для мене, що лишився з прогулянки "міст + mist". В мене дуже багато всього зв'язалося цим кадром. Так, що я навіть довго не могла придумати назву, що зі мною буває рідко. Зрештою, я назвала її "Містметробуд" - тому що одним із настроїв було відчуття соціалістичного будівництва. Знаєте, такі маленькі люди, складні й громіздкі металеві конструкції і все це посеред занедбаних заводських гуртожитків, брудної землі щойно з-під снігу, зграйок собак...
Але на одному фотосайті в коментах цей кадр назвали "Most i jego sen" і я зрозуміла, що така назва відкриває зовсім інший настрій, менш помітний, але більш глибокий. Мені то сподобалось і тому тепер називається так :)

Слоїк

Хтось вміє фоткати так, щоб нічого не робити потім в фотошопі. Я так не вмію. Ну, іноді трапляється, але то випадкові щасливі збіги.
Хтось вміє фоткати класичні сюжети так, що дух захоплює. Я, поки що, ні. Сподіваюсь навчитися.
І поки з отим не складається, я шукаю обхідні шляхи :) Як от з мультиекспозицією, калькою... і слоїками :)


Alien
Козлові крани - за моделей, невеличка скляна банка - фільтр :)

Калька

Взагалі-то креслярська калька - це невичерпне джерело натхнення. Коли печеться хліб або паски на Великдень - незамінна штука вирізати з кальки кружальце й накрити, щоб зверху не пригоріло. Коли був лишай, мастили маззю Вишневського і заліпляли калькою, щоб ту мазь не вимастити одразу на одяг. Я вже не кажу про всілякі перемалювання картинок з дитячох книжок, щоб потім розкреслити в клітиночку і перемалювати більшого розміру... Ну й викрійки, кресленики - але то вже пряме призначення.
Так ось, в продовження попереднього поста:

No.1


No.2