Планетарій

В суботу ходили в планетарій. На сеанс для найменших (5-9 років). Залагом дуже сподобалось, але:
Висновок перший - Федькові то вже не актуально, треба туди, де не казочки розказують, а все всерйоз :) Найбільше сподобалось зоряне небо, рух зірок і схід сонця.
Висновок другий - на диво багато відвідувачів - зал був заповнений більше ніж наполовину, наче так і має бути, але я не очікувала.
Висновок третій - планетарій перетворений на базар - то ганьба. Розвішані в коридорах шмотки псують відчуття таїнства... За вішалками не видно намальованих космічних об'єктів, до стендів не підступитися. А ще, як і після Зоологічного музею - хочеться повитирати з екпонатів пил.
Словом, прибрати б ту виставку-ярмарок і трохи оновити - ціни б йому не було :)

Ось, бонусом - світлина звідти:

Виборче законодавство

Писала комент і тут мене осяяла думка. Пропоную ввести зміни у виборче законодавство. До виборів допускати тільки тих, хто пройшов тест на IQ і подолав якийсь мінімально допустимий бар'єр. При чому тест проводити тільки серед виборців. Кандидати все одно собі куплять довідки з потрібною кількістю балів, тому нехай балатуються усі кому хочеться. Якщо вибиратимуть адекватні люди, то й вибір буде адекватний.
Ну бо треба ж якось відсіювати "любих бабусь" та тих, хто ходить на мітинги тільки щоб не звільнили...

Поліняка

Поліняка. Улюблена лялька. Що улюблена то помітно… Нецікавими іграшками діти не граються і вони довго лишаються такими, якими були куплені. А улюблені…
Бідненька моя Поліняка, скільки всього їй випало винести, витерпіти. Перші перукарські спроби, авангардні зачіски – то були лише квіточки. Потім дівчинка відчула цікавість до хірургії і ляльці довелося винести чимало операцій – видалення апендикса і корекцію зору, до того ж 40 уколів від сказу, чомусь в різні частини тіла… Але, награлася. Тож Поліняці людство має завдячувати тим, що дівчинка зрештою надала перевагу машинам і механізмам, а не живим істотам…
Але навіть такою, якою вона стала, все одно залишалась улюбленою. І досі є єдиною, що лишилась і живе на антресольках.

Завжди мучимо тих, кого любимо. І чим дужче любимо, тим сильніше мучимо.

Cвято другої свіжості

Жінки повертаються з роботи тримаючи в руках квіти. Зів’ялі букети непоєднуваних між собою гвоздик, троянд, тюльпанів, конвеєрно подарованих співробітниками до дня 8 березня – умовного свята не першої свіжості. Для когось це єдині квіти, які їм дарують протягом року. Вони принесуть їх додому, розпакують з целофанових обгорток, розкладуть у ванній і наберуть холодної води – щоб відійшли. Потім поставлять у вазочки на кілька днів. Жінки тримають ці квіти, зів’ялі, підморожені, однакові, але це, мабуть, приємніше аніж не дарували би зовсім ніколи…
Та як на мене краще зовсім ніколи, ніж тільки отак «до свята». Усе ж має бути від душі. Тільки тоді це справді свято, першої свіжості. Бо свіжість може бути тільки одна, перша, вона ж і остання…

Сніг з дощем

Поверталися з виставки через парк.


Парасолька


Паркоходи


...і в біді і в радості, і в горі і в щасті...

Кольоровості зими

Так, smolyaninow надихнув :)