Так хочеться сісти інаписати якийсь хороший, змістовний пост... Але якось поки не складається... то часу бракує, то настрою підходящого...
Добре, що хоч ви, товариші, щось пишете - хоч почитати цікаво :)
27 травня 2009
21 травня 2009
З підсвідомості
Вчора за компанію пройшла один тест, що грунтується на асоціаціях. Всіх питань не пам'ятаю. Тільки два.
Одне - треба було описати думки, пов'язані з перебуванням у абсолютно білій кімнаті. Ну я й написала "Ранок. Хороший настрій. Початок чогось нового. Все вийде"
Друге - асоціації з водою. У мене вийшло "Літня злива. Швидко почалось, швидко закінчилось. Всі мокрі з голови до ніг і щасливі"
А розтлумачили що? Перше то про смерть - ага, початок чогось нового. Давно кажу, що мене цікавлять практичні аспекти реінкарнації ;)
А друге - про секс :) Тут навіть не коментуватиму :)
Одне - треба було описати думки, пов'язані з перебуванням у абсолютно білій кімнаті. Ну я й написала "Ранок. Хороший настрій. Початок чогось нового. Все вийде"
Друге - асоціації з водою. У мене вийшло "Літня злива. Швидко почалось, швидко закінчилось. Всі мокрі з голови до ніг і щасливі"
А розтлумачили що? Перше то про смерть - ага, початок чогось нового. Давно кажу, що мене цікавлять практичні аспекти реінкарнації ;)
А друге - про секс :) Тут навіть не коментуватиму :)
14 травня 2009
13 травня 2009
Італія. Туди й назад. Частина третя: Гетто в Італії
Не можу сказати, що мене якось особливо турбує еврейське питання. Просто мені хочеться показати вам кілька світлин, а для цього - передісторія :)
Виявляється, Ghetto - це італійське слово, що означає "ливарня". Так називався район в Венеції. Спершу там селились заможні євреї, але в ХVI столітті влада вирішила переселити туди усіх венеціанських євреїв.
У Венеції гетто було оточене каналами і поєднувалось з Венецією трьома мостами, які ввечері закривали і охороняли християни. Вночі виходити за межі гетто було дозволено лише лікарям. Згодом вигадали умовні позначки для євреїв - жовті шапочки та жовті зірки Давида, які треба було нашивати на одяг. Євреям було заборонено обирати собі будь-яку професію, окрім мануфактури, лихварництва і медицини, тому навіть синагоги будували християнські архітектори.
Чисельність населення в гетто зростала, а площа лишалась такою, як була. В Венеції взагалі з вільними площами скрутно. Але тільки в гетто будівлі сягали 8 поверхів заввишки.
Я про це все пишу зараз, бо в Венеції в єврейський квартал ми так і не встигли (не знаю, чи дісталась туди Фьокла). Але ми випадково натрапили на гетто в Римі.
Блукали-блукали вулицями, вирішили трохи перепочити, посидіти на лавочці. Сидимо, роздивляємось навкруги і раптом помічаємо, що квартальчик якось так особливо відрізняється він решти Риму. Трохи більш пошарпаний, на вулицях не видно туристів, усі свої...
А потім вже знайшли табличку на стіні під зіркою Давида.
Римсько гетто одне з найстаріших в Европі. Але на відміну від решти, в Римі євреї самі були раді створенню гетто, бо загорожі і цілодобова охорона запобігали погромам. В музеї євреїв Риму, в головні синагозі, зберігається розписка Гітлера про отримання викупу від євреїв Риму за право залишитись жити в місті. А ще євреї Риму сплачують додатковий податок в общину, за право називатись євреями.
Виявляється, Ghetto - це італійське слово, що означає "ливарня". Так називався район в Венеції. Спершу там селились заможні євреї, але в ХVI столітті влада вирішила переселити туди усіх венеціанських євреїв.
У Венеції гетто було оточене каналами і поєднувалось з Венецією трьома мостами, які ввечері закривали і охороняли християни. Вночі виходити за межі гетто було дозволено лише лікарям. Згодом вигадали умовні позначки для євреїв - жовті шапочки та жовті зірки Давида, які треба було нашивати на одяг. Євреям було заборонено обирати собі будь-яку професію, окрім мануфактури, лихварництва і медицини, тому навіть синагоги будували християнські архітектори.
Чисельність населення в гетто зростала, а площа лишалась такою, як була. В Венеції взагалі з вільними площами скрутно. Але тільки в гетто будівлі сягали 8 поверхів заввишки.
Я про це все пишу зараз, бо в Венеції в єврейський квартал ми так і не встигли (не знаю, чи дісталась туди Фьокла). Але ми випадково натрапили на гетто в Римі.
Блукали-блукали вулицями, вирішили трохи перепочити, посидіти на лавочці. Сидимо, роздивляємось навкруги і раптом помічаємо, що квартальчик якось так особливо відрізняється він решти Риму. Трохи більш пошарпаний, на вулицях не видно туристів, усі свої...
А потім вже знайшли табличку на стіні під зіркою Давида.
Римсько гетто одне з найстаріших в Европі. Але на відміну від решти, в Римі євреї самі були раді створенню гетто, бо загорожі і цілодобова охорона запобігали погромам. В музеї євреїв Риму, в головні синагозі, зберігається розписка Гітлера про отримання викупу від євреїв Риму за право залишитись жити в місті. А ще євреї Риму сплачують додатковий податок в общину, за право називатись євреями.
12 травня 2009
Італія. Туди й назад. Частина друга: Рим
Рим, Рим, Рим…
Він мені сподобався з першого погляду, але це було перше італійське місто і я не була впевнена, що він залишиться найкращим, але таки залишився. Хто бачив Рим, той при словах "Київ - зелене місто" буде сміятися.
Кипариси, пальми і ще безліч дерев, чиїх назв я навіть не знаю, мандарини і лимони на вулицях – наче у нас липки… І у всьому цьому розмаїтті – безліч пташок, невпинний спів пташок зранку до ночі.
Я його уявляла собі зовсім іншим – біломраморним і пафосним, а він геть не такий. Він дуже затишний, різноманітний, він знаходить свій підхід до кожного… Фасади будинків фарбовані в тепле кольори, потерті, облущені, але дуже затишні.
Віконниці-жалюзі – бо південь, і сонце змушує ховатись.
Але нам пощастило з погодою – було і сонячно і хмарно, і дощики. Спекотно не було. У багатьох будинках – внутрішні дворики, мансарди – і всюди зелено. На балконах в кадках квіти, дерева, все заплетено виноградом… Заплетені стіни, арки… Дихається дуже легко, хоча рух доволі напружений. То мабуть спільна заслуга екоголічних норм Євро 4 до автомобілів і оцього моря зелені. (забіжу наперед, по поверненні ми з малим гуляли в нашому троєщинському „парку” – наче пустеля, хоч би пару нещасних поливалок поставили, щоб травичка не так сохла… Чого ми самі не хочемо зробити своє життя затишнішим?)
Особливого плану прогулянок Римом у нас на було, тому ми багато блукали вулицями. Блукали-блукали, раптово знайшли Колізей…
Ну як раптово, ми гуляємо просто так, куди ноги несуть, а Богдан знає куди саме ми йдем :) На кожному кроці трапляються фонтанчики для пиття. Вода смачна. Римляни кажуть, що в них навіть приказка є, про те, що „Вода сама йде у Рим”. Можливо ця приказка виникла коли збудували акведук, який вів воду з гірських джерел. Один з 11 римських акведуків вів воду до фонтану де Треві.
Ніколи не думала, що Рим настільки величний, з отими його руїнами – їх так багато! Я собі думала, ну – Колізей, ну – Капітолій… Доречі – Капітолій – чи не єдина значна будівля в місті, яка мені не сподобалась, а я ж весь Рим приблизно таким і уявляла! Як добре, що він геть інший :)
Нажаль ми так і не дістались до Аппієвої дороги… Дороги для суходольної імперії, все одно, що кораблі для морської. Вимощена величезними булиганами, пряма як стріла, прокладена не зважаючи на вигини рельєфу… Десь натрапила на думку: „Що ж це мав бути за народ такий, яки будує такі дороги”. Ще в давнину її називали „цариця доріг”.
По місту дуже багато веліків, але сучасних ми не бачили - усі з минулого століття, більшість на ходу. А ті, що вже відслужили - нікуди не зникають, а так і продовжують жити на вулицях :)
А морозиво в Італії дійсно дуже смачне :) Хоча щоразу віддавати 1 євро за кульку якось ніяково :) Але там взагалі цін менших на 1 євро немає...
А ще я вперше спробувала там смажені каштани. Мені зовсім не сподобалось. Інші кажуть - нічого, можна їсти :)
В Італії я була просто зачарована мужичками десь під 50 і більше :) Надто вже вони колоритні :) Як зазвичай хлопці проводжають поглядом гарну дівчину, так само я бігала за італійцями з фотіком :)
Знайшли площу, де спалили Джордано Бруно. Спершу спалили, а потім вибачились і на тому самомому місці пам'ятничок йому поставили...
Незважаючи на те, що місто живе туризмом, туди за рік з'їжджається під 3 000 000 людей, немає нав'язливого торгування сувенірами. Де-не-де трапляються художники.
Зате дуже нав'язливими є пакістанці, що продають "все по 1 євро", втім як і в нас - "все по 8 грн." Щойно задощило на вулиці повибігали пакітанці з в'язками парасольок в руках - по 3 євро. Ті, хто їх купляв, здебільшого викидали вже через пару кварталів... А оскільки ми вчотирьох гуляли під двома парасолями, вони весь час нас атакували, намагаючись поліпшити наш дощезахисний стан... Через деякий час Сьо не витримав і почав їм навзаєм пропонувати придбати його парасольку :) "No money", кажуть :)
В останній день в Римі ми сходили у Ватикан, в музеї і собор св. Петра.
Побачивши так багато шедеврів на власні очі, розумієш, чому їх дійсно визнають шедеврами, а майстрів - геніями. Коли брила мармуру здатна викликати почуття, це дійсно велике мистецтво...
Персей, що вбиває Гідру
Лаокоон (доречі, права рука в ньог була відбита і її притулили від якоїсь іншої скульптури... В оригіналі він правою рукою міцно тримає змія, що на нього нападає)
Апполон Бельведерський (нас із Фьоклою більше вразило як виконана тканина його плаща, аніж сам Апполон)
Приміщення Ватикану усі розписані, прикрашені гобеленами, мозаїкою. Один розпис стелі мене дуже привабив...
...тим, що в нижній частині зображено зйомку сходження Святого Духа фотоапаратом старої моделі :)
А ще - Станці Рафаеля. Вибачайте за якість - освітлення там геть не сприятливе, але, яке вже було.
Скинули з постамента скульптуру бога, а натомість встановили хрест... Це так схоже на церкву, Ватикан, на Хрестові походи...
Після музеїв пішли у собор Св. Петра. Не можу сказати, що він мене сильно вразив.
Але є в соборі одна скульптура, від якої неможливо відівати погляд - П'єта Мікеланджело.
Марія тримає на руках Христа, якого з хреста щойно зняли... Тримає просто як свою дитину, так, як тримала його маленьким, коли він засинав у неї на руках... коли вона раділа його першому зубчику, першому кроку, першому слову... І потім, коли він вже поступово йшов до людей і до розп'яття, вона все ще сподівалась, що все буде добре, хоча, звісно, розуміла, чим то все скінчиться...
Доречі, Мікеланджено навмисно зобразив їх тут одного віку.
Про Рим можна ще багато розказати, навіть за ті три дні, що ми там були. Про римське метро, в якому в час пік почуваєшся, як вдома :) Про Тиберіну - острів на Тибрі посеред Риму, який утворився навколо скинутого в Тибр диктатора. Про те, що ромова бАба, то насправді не тістечко з ромом, а Roma-ва бабА :) Про те, що італійці в дитинстві не бачили самого італійського радінського мультика про Чиполліно, та й взагалі не знають хто то є :) Про те, що дерев'яних сувернірних Піннокіо роблять у нас в Карпатах. Про те, що в Італії курять стільки, що навіть нам то здалося занадто...
Але так я ще не скоро дійду до наступного міста нашої подорожі :) Зрештою, може щось інше про Рим розкаже Фьокла, а я згодом тільки викладатиму фотки :)
(далі буде...)
Він мені сподобався з першого погляду, але це було перше італійське місто і я не була впевнена, що він залишиться найкращим, але таки залишився. Хто бачив Рим, той при словах "Київ - зелене місто" буде сміятися.
Кипариси, пальми і ще безліч дерев, чиїх назв я навіть не знаю, мандарини і лимони на вулицях – наче у нас липки… І у всьому цьому розмаїтті – безліч пташок, невпинний спів пташок зранку до ночі.
Я його уявляла собі зовсім іншим – біломраморним і пафосним, а він геть не такий. Він дуже затишний, різноманітний, він знаходить свій підхід до кожного… Фасади будинків фарбовані в тепле кольори, потерті, облущені, але дуже затишні.
Віконниці-жалюзі – бо південь, і сонце змушує ховатись.
Але нам пощастило з погодою – було і сонячно і хмарно, і дощики. Спекотно не було. У багатьох будинках – внутрішні дворики, мансарди – і всюди зелено. На балконах в кадках квіти, дерева, все заплетено виноградом… Заплетені стіни, арки… Дихається дуже легко, хоча рух доволі напружений. То мабуть спільна заслуга екоголічних норм Євро 4 до автомобілів і оцього моря зелені. (забіжу наперед, по поверненні ми з малим гуляли в нашому троєщинському „парку” – наче пустеля, хоч би пару нещасних поливалок поставили, щоб травичка не так сохла… Чого ми самі не хочемо зробити своє життя затишнішим?)
Особливого плану прогулянок Римом у нас на було, тому ми багато блукали вулицями. Блукали-блукали, раптово знайшли Колізей…
Ну як раптово, ми гуляємо просто так, куди ноги несуть, а Богдан знає куди саме ми йдем :) На кожному кроці трапляються фонтанчики для пиття. Вода смачна. Римляни кажуть, що в них навіть приказка є, про те, що „Вода сама йде у Рим”. Можливо ця приказка виникла коли збудували акведук, який вів воду з гірських джерел. Один з 11 римських акведуків вів воду до фонтану де Треві.
Ніколи не думала, що Рим настільки величний, з отими його руїнами – їх так багато! Я собі думала, ну – Колізей, ну – Капітолій… Доречі – Капітолій – чи не єдина значна будівля в місті, яка мені не сподобалась, а я ж весь Рим приблизно таким і уявляла! Як добре, що він геть інший :)
Нажаль ми так і не дістались до Аппієвої дороги… Дороги для суходольної імперії, все одно, що кораблі для морської. Вимощена величезними булиганами, пряма як стріла, прокладена не зважаючи на вигини рельєфу… Десь натрапила на думку: „Що ж це мав бути за народ такий, яки будує такі дороги”. Ще в давнину її називали „цариця доріг”.
По місту дуже багато веліків, але сучасних ми не бачили - усі з минулого століття, більшість на ходу. А ті, що вже відслужили - нікуди не зникають, а так і продовжують жити на вулицях :)
А морозиво в Італії дійсно дуже смачне :) Хоча щоразу віддавати 1 євро за кульку якось ніяково :) Але там взагалі цін менших на 1 євро немає...
А ще я вперше спробувала там смажені каштани. Мені зовсім не сподобалось. Інші кажуть - нічого, можна їсти :)
В Італії я була просто зачарована мужичками десь під 50 і більше :) Надто вже вони колоритні :) Як зазвичай хлопці проводжають поглядом гарну дівчину, так само я бігала за італійцями з фотіком :)
Знайшли площу, де спалили Джордано Бруно. Спершу спалили, а потім вибачились і на тому самомому місці пам'ятничок йому поставили...
Незважаючи на те, що місто живе туризмом, туди за рік з'їжджається під 3 000 000 людей, немає нав'язливого торгування сувенірами. Де-не-де трапляються художники.
Зате дуже нав'язливими є пакістанці, що продають "все по 1 євро", втім як і в нас - "все по 8 грн." Щойно задощило на вулиці повибігали пакітанці з в'язками парасольок в руках - по 3 євро. Ті, хто їх купляв, здебільшого викидали вже через пару кварталів... А оскільки ми вчотирьох гуляли під двома парасолями, вони весь час нас атакували, намагаючись поліпшити наш дощезахисний стан... Через деякий час Сьо не витримав і почав їм навзаєм пропонувати придбати його парасольку :) "No money", кажуть :)
В останній день в Римі ми сходили у Ватикан, в музеї і собор св. Петра.
Побачивши так багато шедеврів на власні очі, розумієш, чому їх дійсно визнають шедеврами, а майстрів - геніями. Коли брила мармуру здатна викликати почуття, це дійсно велике мистецтво...
Персей, що вбиває Гідру
Лаокоон (доречі, права рука в ньог була відбита і її притулили від якоїсь іншої скульптури... В оригіналі він правою рукою міцно тримає змія, що на нього нападає)
Апполон Бельведерський (нас із Фьоклою більше вразило як виконана тканина його плаща, аніж сам Апполон)
Приміщення Ватикану усі розписані, прикрашені гобеленами, мозаїкою. Один розпис стелі мене дуже привабив...
...тим, що в нижній частині зображено зйомку сходження Святого Духа фотоапаратом старої моделі :)
А ще - Станці Рафаеля. Вибачайте за якість - освітлення там геть не сприятливе, але, яке вже було.
Скинули з постамента скульптуру бога, а натомість встановили хрест... Це так схоже на церкву, Ватикан, на Хрестові походи...
Після музеїв пішли у собор Св. Петра. Не можу сказати, що він мене сильно вразив.
Але є в соборі одна скульптура, від якої неможливо відівати погляд - П'єта Мікеланджело.
Марія тримає на руках Христа, якого з хреста щойно зняли... Тримає просто як свою дитину, так, як тримала його маленьким, коли він засинав у неї на руках... коли вона раділа його першому зубчику, першому кроку, першому слову... І потім, коли він вже поступово йшов до людей і до розп'яття, вона все ще сподівалась, що все буде добре, хоча, звісно, розуміла, чим то все скінчиться...
Доречі, Мікеланджено навмисно зобразив їх тут одного віку.
Про Рим можна ще багато розказати, навіть за ті три дні, що ми там були. Про римське метро, в якому в час пік почуваєшся, як вдома :) Про Тиберіну - острів на Тибрі посеред Риму, який утворився навколо скинутого в Тибр диктатора. Про те, що ромова бАба, то насправді не тістечко з ромом, а Roma-ва бабА :) Про те, що італійці в дитинстві не бачили самого італійського радінського мультика про Чиполліно, та й взагалі не знають хто то є :) Про те, що дерев'яних сувернірних Піннокіо роблять у нас в Карпатах. Про те, що в Італії курять стільки, що навіть нам то здалося занадто...
Але так я ще не скоро дійду до наступного міста нашої подорожі :) Зрештою, може щось інше про Рим розкаже Фьокла, а я згодом тільки викладатиму фотки :)
(далі буде...)
08 травня 2009
Італія. Туди й назад. Частина перша: туди
Як то кажуть: „ничто не предвещало…”
Ну збиралась собі Фьокла їхати в Барселону і начебто на тому все. Але раптом її поїздка скасувалася і Іспанія дивним чином перетворилась на Італію. А тут ще ось яка справа – Сьо з певною періодичністю снилась Італія. Ну сон собі й сон – дорога, дерева гойдаються, але він знав, що то Італія :) Отак і вийшло, що поїхали ми вчотирьох: Сьо, я, Фьокла і потім в Польщі до нас приєднався Богдан.
Щоб заощадити час вирішили летіти літаком, дякувати WizzАir це вийшло не надто дорого. Летіти було цікаво. Це в мене вперше. Коли я була мала мені батько пообіцяв: „От виповниться тобі 10 років – полетимо в Москву” – він тоді туди часто літав. Але 10 років мені виповнилось як раз в часи розвалу СРСР, кризи і інших неприємностей, тому, звісно, ніхто вже нікуди не летів.
Отже, вперше сідаючи в літак мені було дуже цікаво, чи буду я боятись висоти, а то я її то боюсь, то не боюсь. Сіла біля віконечка. Літачок новенький злетів м’якенько, мені сподобалось, от тільки коли він повертав і горизонт дивним чином нахилявся, то голова крутилася – мозок, видно, не в’їжджав сходу, що то відбувається :) Сіли в Katowice (Польща) для пересадки на інший літак, та й віза у нас була через Польщу оформлена. Пройшли паспортний контроль – добре, що взяли із собою усі підтвердження і квитків, і проживання, як у консульство, бо там таки ретельно все перевірили. Якась дівчина поряд прилетіла чи то на конкурс із бальних танців чи ще щось таке, то вона навіть фотографії прикордонникам показувала, щоб довести, що вона справді танцює, а не просто так :)
Ну ось, переночували в аеропорту, бо літак до Риму о 6 ранку. Пройшли через ворітця, Фьоклі довелось навіть роззуватися, щоб пройти через металошукач, бо в неї в черевиках виявились металеві вставки. Подивились в моніторчик як кумедно просвічуються наші речі в рюкзаках і пішли до воріт до літака. Побачили наш рожевий літачок, права турбіна розібрана і навколо ходять якість люди з інструментами і розгублено знизують плечима… Прилетіли… Спершу виліт відклали на 15 хв, потім ще на 30…
Тут картинки - просто ілюстрації, тому не оброблені, просто як є. Далі будуть фотографії :)
Загалом ми так просиділи 4 години, спостерігаючи через вікно як чи не всі ремонтники аеропорту намагаються полагодити ту турбіну… Начебто полагодили. І ось нарешті оголосили посадку і ми всі пішли і сіли в той літак – а що робити, інших наразі не було :) На цей раз літачок трапився старенький (ну, про турбіну ви вже знаєте), ще й такий трохи пошарпаний зсередини. Злетіли. На цей раз все було далеко не так приємно – турбулентності всілякі, ще ця турбіна… Але нічого, головне що „под крылом самолета о чем-то поет зеленое море тайги…», тобто внизу пропливають Альпи, та й летіти всього якихось півтори години.
Італія згори виглядає дуже привабливо. Польща відрізняється від України, а Італія – від них обох. Черепичні дашки невеличких містечок, виноградні плантації, кипариси…
А потім ми побачили Рим. Дуже шкодую, що не сфоткала його згори, але не могла відірвати погляду від того якими іграшковими здаються Ватикан і Колізей :)
В аеропорту Champino в нас вже ніхто ніяких документів не перевіряв, там взагалі окремий вихід для перельотів в межах Шенгену. Під’їхали автобусом до найближчої станції метро. Ну, здоров був, Рим :)
(далі буде…)
Ну збиралась собі Фьокла їхати в Барселону і начебто на тому все. Але раптом її поїздка скасувалася і Іспанія дивним чином перетворилась на Італію. А тут ще ось яка справа – Сьо з певною періодичністю снилась Італія. Ну сон собі й сон – дорога, дерева гойдаються, але він знав, що то Італія :) Отак і вийшло, що поїхали ми вчотирьох: Сьо, я, Фьокла і потім в Польщі до нас приєднався Богдан.
Щоб заощадити час вирішили летіти літаком, дякувати WizzАir це вийшло не надто дорого. Летіти було цікаво. Це в мене вперше. Коли я була мала мені батько пообіцяв: „От виповниться тобі 10 років – полетимо в Москву” – він тоді туди часто літав. Але 10 років мені виповнилось як раз в часи розвалу СРСР, кризи і інших неприємностей, тому, звісно, ніхто вже нікуди не летів.
Отже, вперше сідаючи в літак мені було дуже цікаво, чи буду я боятись висоти, а то я її то боюсь, то не боюсь. Сіла біля віконечка. Літачок новенький злетів м’якенько, мені сподобалось, от тільки коли він повертав і горизонт дивним чином нахилявся, то голова крутилася – мозок, видно, не в’їжджав сходу, що то відбувається :) Сіли в Katowice (Польща) для пересадки на інший літак, та й віза у нас була через Польщу оформлена. Пройшли паспортний контроль – добре, що взяли із собою усі підтвердження і квитків, і проживання, як у консульство, бо там таки ретельно все перевірили. Якась дівчина поряд прилетіла чи то на конкурс із бальних танців чи ще щось таке, то вона навіть фотографії прикордонникам показувала, щоб довести, що вона справді танцює, а не просто так :)
Ну ось, переночували в аеропорту, бо літак до Риму о 6 ранку. Пройшли через ворітця, Фьоклі довелось навіть роззуватися, щоб пройти через металошукач, бо в неї в черевиках виявились металеві вставки. Подивились в моніторчик як кумедно просвічуються наші речі в рюкзаках і пішли до воріт до літака. Побачили наш рожевий літачок, права турбіна розібрана і навколо ходять якість люди з інструментами і розгублено знизують плечима… Прилетіли… Спершу виліт відклали на 15 хв, потім ще на 30…
Тут картинки - просто ілюстрації, тому не оброблені, просто як є. Далі будуть фотографії :)
Загалом ми так просиділи 4 години, спостерігаючи через вікно як чи не всі ремонтники аеропорту намагаються полагодити ту турбіну… Начебто полагодили. І ось нарешті оголосили посадку і ми всі пішли і сіли в той літак – а що робити, інших наразі не було :) На цей раз літачок трапився старенький (ну, про турбіну ви вже знаєте), ще й такий трохи пошарпаний зсередини. Злетіли. На цей раз все було далеко не так приємно – турбулентності всілякі, ще ця турбіна… Але нічого, головне що „под крылом самолета о чем-то поет зеленое море тайги…», тобто внизу пропливають Альпи, та й летіти всього якихось півтори години.
Італія згори виглядає дуже привабливо. Польща відрізняється від України, а Італія – від них обох. Черепичні дашки невеличких містечок, виноградні плантації, кипариси…
А потім ми побачили Рим. Дуже шкодую, що не сфоткала його згори, але не могла відірвати погляду від того якими іграшковими здаються Ватикан і Колізей :)
В аеропорту Champino в нас вже ніхто ніяких документів не перевіряв, там взагалі окремий вихід для перельотів в межах Шенгену. Під’їхали автобусом до найближчої станції метро. Ну, здоров був, Рим :)
(далі буде…)
07 травня 2009
Поверення
Ми повернулись :)
10 днів Італії - такої насиченої і різної... Вражень вагон і ще маленький возик. Потроху оговтуватимусь - писатиму подробиці. Назнимкувала 2200 кадрів, звісно їх ще треба пропустити через дрібненький фільтр.
Федько нас чекав, але ми, здається, за ним скучили набагато більше :) Наступного разу - тільки всі разом :) Бо останні дні думалось вже не про Італію, а лише про малого :)
А взагалі, я дуже щаслива з того, що це тепер нам доступно, що про далекі мандри можна тепер не тільки мріяти, а просто збиратись і їхати :)
10 днів Італії - такої насиченої і різної... Вражень вагон і ще маленький возик. Потроху оговтуватимусь - писатиму подробиці. Назнимкувала 2200 кадрів, звісно їх ще треба пропустити через дрібненький фільтр.
Федько нас чекав, але ми, здається, за ним скучили набагато більше :) Наступного разу - тільки всі разом :) Бо останні дні думалось вже не про Італію, а лише про малого :)
А взагалі, я дуже щаслива з того, що це тепер нам доступно, що про далекі мандри можна тепер не тільки мріяти, а просто збиратись і їхати :)
Підписатися на:
Коментарі (Atom)