Так, подумалося...
Українці мають комплекс щодо мови, це ясно. Ясно звідки ноги ростуть і усе можна пояснити. Але від пояснень комплекс не зникає. Я спершу теж дуже емоційно сприймала будь-які обговорення "другої російської", але... останнім часом комплекс мови в мені трохи згас.
Зараз поясню...
Вже не вперше зустрічаю думку, що такі серіали як, скажімо, "Альф", "Леся+Рома" українською мовою - на голову вище своїх російськомовних та англомовних аналогів... не одна я так думаю.
З україномовною музикою і книгами якось полегше стало, в порівнянні з 90-тими роками, не ідеально, але тенденція позитивна.
Я вільно пишу/розмовляю українською (раніше такого не було), дедалі частіше перехожу на українську навіть з друзями дитинства - з якими все життя спілкувались тілько російською...
Просто, як не мене, українська мова має дуже високий потенціал. Тут теж кілька моментів. Її певна недорозвиненість має не лише вади, але й переваги - набагато легше приживаються нові слова, з сучасного світу (багато прикладів тут ua_mova - від іПода до веб-застосунку). А українська лайка! - геть не матюкаючись можна так обкласти... :) І далі... Спілкуючись з дитиною знайшла також багато пестувальних слів, та різних суфіксів, які звичайні слова роблять цікавими... - надзвичайно багата мова.
Звичайно, я розумію, що проблем багато, але комплекс мови в мені зник.
(Так як, наприклад, спілкуючись інвалідом спершу відчуваєш якесь почуття провини, що, наприклад - ти бачиш, а він - ні, а далі розімуєш, що він нічим за тебе не гірший, а може й навіть кращий у дечому).
Я просто знаю, що у мені українізація - незворотна. Навіть якщо російську зроблять єдиною державною, українська, принаймні для мене, вже ніколи не загине.
Украинский (все время путаю правильное ударение с неправильным) на слух воспринимаю отлично, даже не задумываюсь о том, на каком языке написано/сказано.
ВідповістиВидалитиНо разговариватьсамому - не получается. И нет желания практиковаться, чтоб получалось.
усе має бути природньо, бо інакше - нещиро
ВідповістиВидалитиЦілком погоджуюсь. Те саме відчуття!
ВідповістиВидалитипогоджуюся стовідсотково. От наприклад я, як не крути, а не можу розмовляти російською. Просто не вмію. Хоча родичів маю на Півдні України. Але коли приїжджала до них малою, то мовчала. бо не вміла по російськи без акценту говорити. Тому встидалася. Але коли хтось здивовано вигукував "ой, как ета дєвочка по западноукраински красиво говорит" то розуміла, що можу говорити по своєму
ВідповістиВидалитинаразі в мене є лише комплекс щодо спілкування російською мовою. Навіть якшо треба щось іноземцю пояснити - показую на мигах... шкода іноді, але інакше не годна
++
ВідповістиВидалитиДивно виходить. Мій батько - з Житомирщини. Вдома спілкувався українською (зрозуміло, дещо з суржиком), а коли приїхав у Київ - вчитися в інституті, та ще й потім одружився з киянкою - перейшов на російську.
ВідповістиВидалитиМій чоловік - з Київшщини. Також спілкувався українською, російської не знав, не вмів нею говорити. В інституті також довелось перейти на російську, ще й одружився з киянкою :)
А ми з сестрою з дитинства спілкувались російською... І от чомусь виникла потреба в українській мові :) Тобто в школі, на роботі ми й раніше користувались українською, але в побуті - ніколи... А останніми роками - чомусь хочеться :)
ті ж проблеми) але ж читати/писати вільно можу)
ВідповістиВидалити