"Не умирай, молодость!"

Надумались одного недільного ранку чотири дівки згадати молодість...
Покинули вдома чоловіків, дітей та інших родичів і подались на шкільний стадіон - ніжки свої дівочі розім'яти, через гумку пострибати.

Недільні пострибеньки

Насміялися добряче. Десь за ці n років трохи-таки порозгубили легкість та невимушеність стрибків :) Замість граційних пострибеньок видавались переважно героїчні гупання. Але, зрештою, все не так вже й погано. Звичайно, до колишньої майстерності навряд чи дотягнемо, але потрошку розворушитись цілком можливо...
Якісь хлопці років 7-8 кидали поряд із нами пітарди. Кумедні - вони думали, що нас ще можна злякати якимись пітардами... :) А нам вже хоч трава не рости...
Багато всього згадалося - й вправи ("козли", "бантики", "рибки", "перельотики", "троьшечки"), й приказки ("стратила-стратила"), навіть особливості одягу й взуття, які заважають або навпаки полегшують стрибання.
Пострибавши десь з годинку потомилися, пішли додому.
Вирішили принагідно повторити подвиг, тілько запросити на це дійство ще й глядачів - посадити в рядок наших мужиків. Нахай насолоджуються видовищем :)
Загалом, ми лишились собою задоволені. Думаю, жителі навколишніх будинків також :)