ВР

Вони знову розійшлись!
<нервовий сміх за кадром>

Кундера, українці і пам'ять

Бачила Чехію.
Читаю Кундеру.

Ще коли була там, усвідомила багато аналогій, між Чехією і Україною. Історичних моментів, світосприйняття...
Тільки чехи вже добре розуміють власну історію, тримаються за цілісність свого народу і розбудовують державу, а ми поки що розгублено знизуємо плечима...
Настільки розгублено, що навіть проект "100 визначних українців" для нас є суперечливим: кого вважати українцем, хто народився/жив/працював для Неньки?; герої захіної України не є героями для східної і навпаки... Та й історії власного народу не знаємо. Якщо якесь прізвище й чув на уроках ще в школі, то що це за людина була і чим займалась, залишається в тумані...
"Все это было бы смешно, когда бы не было так грустно". Ще кілька років тому мені такі прізвища, як Мазепа, Петлюра, Бандера - були синонімами, тобто я однаково мало знала про кожного з них, що вже говорити про визначення кращих із кращих.
Тому може для інших країн такий проект був розважальним, то для нас - необхідним. Народ з амнезією. Треба трохи впасти в транс і згадати власне минуле...
Савік Шустер в своїй програмі спитав: "Чи потрібна вам сьогодні правда про Голодомор?" Авжеж потрібна. Нам тепер вкрай потрібна правда, про все. Про нас, бо ми так мало знаємо... І зараз, бо коли ще? Поки ще є ті люди, які хоч щось пам'ятають, і вже є ті, хто зможе почути.
От якби дати кожній бабуні з ясною головою комп з інтеренетом - нехай поширює спогади... але ні, пам'ять так просто не повертається, тим більше пам'ять народу. Треба приходити до стареньких, сідати затишно, пити чай і повільно, крок за кроком згадувати минуле. Із сотнями подробиць :) а під час війни на весіллі була, плаття собі таке пошила, це тепер купляють, а раніше шили собі самі, матерію на нього таку хорошу купила в Житомирі, саме туди до родичів їздила, а двоюрідний брат із сусудом, ой таких гарний хлопець був, усе сміялись...
Добре пам'ятаю, як в дитинстві ми з бабою багато говорили про минуле, з дідом теж, але менше, він більше бачив, тому й мовчав... Про війну, про післявійни, як німецький полон відробляли, хто повернувся. Трохи й про довоєнні роки, дід розказував як його батька забирали, як зерно під гноєм ховали, який голод був, коли коней до стелі стайні підв'язували, аби не пали, бо орати не буде як. Що дід, що баба - молодші діти і сім'ях, в кожній по чотири дитини і всі вижили, вже потім війна своє забрала. А ще дід якось показував хату куркуля, за яку всю сім'ю розкулачили і пустили етапом в Сибір - так, сарайчик, тільки що дах бляшаний... і ще дорогу, в яку людей закатували, так що їдеш тою дорогою, а з землі руки-ноги стирчать...

Знаєте, от дуже хочеться, щоб до того часу, як Федько буде в школі вчити історію, написали хороші підручники. Адекватні, максимально обґрунтовані. Бо сьогодні дуже легко перехилити історію вже по інший бік правди... Хочеться підглядати в його підручники і самій довчати історію... Бо я коли вчилась у школі, то були перші роки Незалежності: старі радянські підручники вже повикидали, а нових ще не написали. Вчились по якихось методичках, якісь ксерокопії з рефератів студентів... ще якщо з Київською Руссю було більш-менш, потім був провал, далі - Гетьмани, про яких вчили переважно тілько прізвища і погано оцінювали їхні внески в розбудову України. Трохи пам'ятаю Визвольну Війну, за часів Хмельницького, але там наприкінці знову були проблеми з акцентами... і майже одразу переходили до Другої світової. Про революцію 1917 року згадували, звичайно, але ще самі вчителі не розуміли, що з того потрібно згадувати, а що ні.

М. Кундера: "Книга сміху і забуття"
"...- Если хотят ликвидировать народ, - говорил Гюбл,  -  у него прежде всего отнимают память. Уничтожают его книги, его культуру, его историю. И  кто-то  другой  напишет  для  него другие книги, навяжет другую  культуру  и  придумает  другую историю. Так постепенно народ начнет забывать, кто он и  кем был. Мир вокруг него забудет об этом еще намного раньше.
- А язык?
- А зачем кому-то у нас его отнимать? Он станет  просто фольклором и раньше или позже отомрет естественной смертью.
Было  ли  это  гиперболой,  продиктованной  бесконечной печалью?
Или правда, что  народ  не  способен  пересечь  пустыню организованного забвения и остаться живым?
Никто  из  нас  не  знает,   что   впереди.   Но   одно определенно: в минуты  ясновидения  чешский  народ  может  с близкого  расстояния  узреть  образ  своей  смерти.  Не  как реальность  и  даже  не  как  неотвратимое  будущее,  а  как совершенно конкретную возможность. Его смерть всегда рядом..."

Комплекси меншовартості

Дитина з глибокого й зубожілого, а часом майже повністю вимерлого від голоду українського села раптово потрапляє до іншого світу. Вгодовані й гарно одягнені москвичі замість конаючих брудних українських селян, сяючі багатоповерхові будинки, замість почорнілих хат, де й стріхи позривали у пошуках колосків. Тут і в дорослого станеться культурний шок. Після такої поїздки у дитини навічно фіксується у свідомості, що українцем бути погано, що все українське навіть не другорядне, а взагалі – повний непотріб. Лише Москва, та все російське - це круто.

дякую danmer за лінку.

P.S.: Давно вже усвідомила, що жорстокість народжується з комплексів...

Контрасти

24, в День пам'яті, поїхали на Михайлівську поставити свічечки: Сьо, Федько, Феклуша і я. Завчасно не збирались, просто надумались і поїхали, тому вийшло щиро. Настрій був такий... зворушений, затишний. Потім з Федьком вперше спуститись на фунікулері.

Коли повертались додому - в нас під вікнами на дитячому майданчику бухали якісь підлітки. Навряд це в них були поминки... Ну, бухали б собі й бухали... те, що на  майданчику - то в нас це різновид норми - місцинок де посидіти не так багато, але... Розтрощили пісочницю і понарозбивали пляшок...

Наступного дня ми, коли йшли на прогулянку, пішли наводити лад. Мужики (Сьо з Федьком) полагодили пісочницю, я зібрала скло й сміття (доречі, рибку до пива за ніч жоден голодний вуличний кіт не з'їв...).

Ми, звичайно, молодці :) але я то кажу не для того, шоб хвалитися тімуровськими вчинками. Просто... мені це було не важко. Ми мали на це час і можливості і зробили маленький куточок світу кращим (хоча хтось за добу до цього цей самий куточок спаплюжив ;) ...) І це було не важко, а приємно. Бо наступного дня там будуть гратись чиїсь дітки і ні в кого не псуватиметься настрій через чиюсь лиху вдачу...

Давайте робити наш світ кращим! В нас ще стільки справ!

Чехія

Чехія весела країна. Робочий день у них пичинається о 5-6 ранку. А в 16:00 вже закінчується. Після восьмої вечора на вулицях вже блукають самі туристи. О 21:00 - все, місто вимирає, всі сплять :) Кажуть в них це повелося з часів австрійського панування, бо у імператора Франца-Йосифа було безсоння, вставав раненько, а з ним і країна :)
Мова як і в Польщі, рятувала українська з англійською. Взагалі, інтуїтивно чеську можна зрозуміти:
VEPRŠOVE - свинина (вепрятина :)
PROSIM - будь ласка...
Тільки іноді неправильно:
POZOR! POLICIA VORUE - це означає "Увага! Поліція попереджає", а не те, що ми думаємо :)
TRUSY - колготки
KOLHOTY - штани
HERNA - ігрові автомати
ČERSTVE - свіже
HYTRA ŽÁBA - розумна дівчина
Замість "і" в сенсі "та" вони кажуть "а".
А числівники чехи розуміють україномовні, за винятком сорока: 40 - čtyřicet (чтиржіцет), а й правда куди воно в українській поділася четвірка?

Зрештою, Прага. Старе Место і Йозефов:
(не забуваємо читати підписи під фотками, бо ліньки сюди переписувати)

Прага.Старе место і Йозефов

Їжу їли виключно національну (кнедлики, свічкова), напої також пили чеські, окрім відомого пива Крушовіце та Бєхєровки, те, що п'ють самі чехи - фернет сток (настоянка на травах) та сливовіцу (сливову горілку).

Наступного дня ми мали екскурсію на королівський завод Krušovice. Всього у виробництві пива задіяно 13-15 чоловік, решта - адміністрація...

Завод Krušovice

А звідти - в Карлови Вари. Проїхали повз готель, в якому люблять відпочивати наші політичні діячі. Погуляли містою. Накупили карловарських вафель, солі для ванн. Знайшли чудовий канцелярський магазинчик koh-i-noor - купили Федькові олівців, а fekla_fekla  випила коктейльчик "Вогняна відьма", я - гарячий абсент. Потім ще два кола холодного... Але роздинкою вечору був не стільки абсент, скільки музикант в барі - мабуть араб Shagal /Shahal/Shakal (не знаю як правильно). Чудове звучання гитари, запальна музика - словом, хороший настрій забезпечено :)
О 22:00 все раптово припинилося (такі закони) і абсент, і музика і ми поплентались в готель у стані "випив більше ніж міг, але менше ніж хотів". Тому, замість того, щоб прийти, лягти і виспатись, дорогою купили ще винця і вже в готелі випили його з нашими напарниками по абсент-бару - архітекторами. А з іхнього номера можна було через вікно вилізти на дах. Ось ми так стояли, пили вино, балакали, дивились у празьке небо... до трьох ночі...

А о 6:00 ми вже страшенно про це шкодували... Зібрали речі, поснідали, сіли в автобус. От коли стоїш на землі, ще й на свіжому повітрі - стан нормальний, а як їдеш в автобусі і гойдаєшся - легше вмерти...
Але, нащастя, чеський замок Штернберг недалеко від Праги. Незважаючи не те, що це справжній замок, із кришталем, золотими рамами і гобеленами, він виявився напрочуд затишним. Можливо тому, що його власник сам там мешкає.

Чеський Штернберг

Обійшовши замок, ми поїхали в Кутну Гору. Спершу в Костніцу.

Костніца

А потім просто погуляли Кутною Горою:

Кутна Гора

Їхали з Чехії ми 17 листопада - в День Боротьби за Свободу і Демократію - одне з Державних свят Державності Чеської Держави :)

Польща

Як вже писала Феклуша, в Польші ми були один день і той - День Незалежності. Пробігли по Вавелю, потім Королівською дорогою - повз Ягеллонський університет, Маріацький костел, послухали хейнал краківського трубача... Ну, про те, як ми здобули диск із пісеньками про Краків почитаєте у fekla_fekla  :)
З мовою у нас ніяких проблем не було, схожість з українською та деякі слова англійською вирішували усі питання.
Все що нам встигло знадобитись:
KANTOR - обмінник та
SKLEP - магазин.

(а ще можна читати комертарі до фоток)

Краків

Вже другого дня ми вирушили у Вєлічку - містечко під Краковом, де знаходиться сольва шахта. За легендою коли угорська принцеса Кінга мала одружитися із польським королем, вона попросила у батька посаг - сольову копальню. Батько виділив їй одну. Тоді Кінга зняла із пальця обручку і вкинула в шахту. Поїхала в Польщу, одружилася із королем і наказала копати колодязь. Копали-копали і раптом надибали обручку... а навколо - поклади солі. Отак з'явилась сольова шахта, а св. Кiнга стала покровителькою гірників.

Сольова шахта

В шахті багато вирізблених сольових фігур. Ну так, одні беруть зустрічний план, підвищені зобов'язання, виконують план з видобутку солі, звітують в тонах, а інші - в робочий час фігурки із солі тешуть :)
Найбільш вражає каплиця Святої Кінги:

З шахти піднімали у чотириповерховому ліфті, по 9 осіб на поверсі. Звідти вже поїхали в Чехію.
Далі буде...

Home, sweet home

Ми вдома.
Деталі згодом.

Що для мене, що для

fekla_fekla

 це поїздка просто "пир во время чумы". Повернулись, день перепочили - і з головою в окріп...

Перший сніг

Уранці біля хати малесенькі сліди -
Зайчаточко вухате приходило сюди.
Стояло біля хати, ступило на поріг.
Хотіло нам сказати, що випав перший сніг!

Моя хата з краю

Навіяло...

fekla_fekla

 вчора зауважила, що побувала на "центральній" Троєщині, то вона така сама, як в аніґдотах - із гопніками і сємачками. А на нашому краю якось це явище зникло...
Мораль: добре жити не просто на краю Києва, а на краю, краю Києва :)