Повтор з продовженням

Дерева як люди - одні можуть зламати зовнішні огорожі і рости вільно, а інші - вживаються в свої паркани, кордони і живуть з ними, поступово вбираючи їх у себе... І згодом ці огорожі стають їх невід'ємною частиною...


Виявляється, що як і серед людей, так і серед дерев - зовсім не поодинокий випадок... Можливо справді жити із обмеженнями простіше, аніж ламати огорожі?


Можливо справді жити із обмеженнями простіше, навіть якщо вони ранять до крові...