Італія. Туди й назад. Частина перша: туди

Як то кажуть: „ничто не предвещало…”

Ну збиралась собі Фьокла їхати в Барселону і начебто на тому все. Але раптом її поїздка скасувалася і Іспанія дивним чином перетворилась на Італію. А тут ще ось яка справа – Сьо з певною періодичністю снилась Італія. Ну сон собі й сон – дорога, дерева гойдаються, але він знав, що то Італія :) Отак і вийшло, що поїхали ми вчотирьох: Сьо, я, Фьокла і потім в Польщі до нас приєднався Богдан.
Щоб заощадити час вирішили летіти літаком, дякувати WizzАir це вийшло не надто дорого. Летіти було цікаво. Це в мене вперше. Коли я була мала мені батько пообіцяв: „От виповниться тобі 10 років – полетимо в Москву” – він тоді туди часто літав. Але 10 років мені виповнилось як раз в часи розвалу СРСР, кризи і інших неприємностей, тому, звісно, ніхто вже нікуди не летів.
Отже, вперше сідаючи в літак мені було дуже цікаво, чи буду я боятись висоти, а то я її то боюсь, то не боюсь. Сіла біля віконечка. Літачок новенький злетів м’якенько, мені сподобалось, от тільки коли він повертав і горизонт дивним чином нахилявся, то голова крутилася – мозок, видно, не в’їжджав сходу, що то відбувається :) Сіли в Katowice (Польща) для пересадки на інший літак, та й віза у нас була через Польщу оформлена. Пройшли паспортний контроль – добре, що взяли із собою усі підтвердження і квитків, і проживання, як у консульство, бо там таки ретельно все перевірили. Якась дівчина поряд прилетіла чи то на конкурс із бальних танців чи ще щось таке, то вона навіть фотографії прикордонникам показувала, щоб довести, що вона справді танцює, а не просто так :)
Ну ось, переночували в аеропорту, бо літак до Риму о 6 ранку. Пройшли через ворітця, Фьоклі довелось навіть роззуватися, щоб пройти через металошукач, бо в неї в черевиках виявились металеві вставки. Подивились в моніторчик як кумедно просвічуються наші речі в рюкзаках і пішли до воріт до літака. Побачили наш рожевий літачок, права турбіна розібрана і навколо ходять якість люди з інструментами і розгублено знизують плечима… Прилетіли… Спершу виліт відклали на 15 хв, потім ще на 30…


Тут картинки - просто ілюстрації, тому не оброблені, просто як є. Далі будуть фотографії :)

Загалом ми так просиділи 4 години, спостерігаючи через вікно як чи не всі ремонтники аеропорту намагаються полагодити ту турбіну… Начебто полагодили. І ось нарешті оголосили посадку і ми всі пішли і сіли в той літак – а що робити, інших наразі не було :) На цей раз літачок трапився старенький (ну, про турбіну ви вже знаєте), ще й такий трохи пошарпаний зсередини. Злетіли. На цей раз все було далеко не так приємно – турбулентності всілякі, ще ця турбіна… Але нічого, головне що „под крылом самолета о чем-то поет зеленое море тайги…», тобто внизу пропливають Альпи, та й летіти всього якихось півтори години.


Італія згори виглядає дуже привабливо. Польща відрізняється від України, а Італія – від них обох. Черепичні дашки невеличких містечок, виноградні плантації, кипариси…
А потім ми побачили Рим. Дуже шкодую, що не сфоткала його згори, але не могла відірвати погляду від того якими іграшковими здаються Ватикан і Колізей :)
В аеропорту Champino в нас вже ніхто ніяких документів не перевіряв, там взагалі окремий вихід для перельотів в межах Шенгену. Під’їхали автобусом до найближчої станції метро. Ну, здоров був, Рим :)

(далі буде…)