08 лютого 2011

Трохи про свободу




Normal
0
21


false
false
false







MicrosoftInternetExplorer4






/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:10.0pt;
font-family:"Times New Roman";
mso-ansi-language:#0400;
mso-fareast-language:#0400;
mso-bidi-language:#0400;}

Мені пощастило зустрітись з дуже вільною людиною. Більш того, мені пощастило бути поруч, жити разом. Але коли ми тільки познайомились, я одразу відчула оце право на внутрішню свободу настільки сильно, що й собі захотілось звільнитись… Тож я почала вчитись. Несвідомо, звісно.

Я відчувала, що знайшла, знайшла «своє» і дуже не хотіла втратити, тому намагалась поводитись дуже обережно. Я розумію, що вільну людину не можна обмежувати, бо вона інстинктивно починає звільнятись.  Але бути поруч і не обмежувати – дуже складно, навіть не дією, а самою лише своєю наявністю. Тому я довгий час жила з відчуттям, що усе тимчасово, що все ось-ось закінчиться. Він просто поїде далі, як було раніше.

Але час минав, він начебто нікуди не збирався тікати. Я почала звикати. Почали з’являтись різні обмеження: і для мене, і для нього. Деякі з них були приємними, з іншими – доводилось миритись.

Якось стало зрозуміло, що свободи відчутно поменшало. І тоді захотілось повернути собі це відчуття, але не різко обриваючи зв’язки, а поступово випростуючись, де це можливо.

Так ми тепер і крутимось, відпускаючи один одного по черзі на свободу, до півночі обговорюючи неузгодженості, які неминуче виникають. І мені здається, що стосунки від цього стають глибші і більш щирі.

Коли не прив’язують, а навпаки відпускають – хочеться повертатись, а не тікати. Але весь час обережно, з острахом зруйнувати, балансуючи на лезі…

Мабуть так.

10 коментарів:

  1. Я сам свободолюбивий, так звик до свого вільного життя, що зараз навіть не уявляю, як я буду тою свободою ділитись. Але стільки любові всередині набирається часом, що через край, а вилити ні в кого і від того сум і любов до всесвіту. Але якось воно утрясеться, чого і вам бажаю. Пропускайте корені одне в одного, але світло не затіняйте, бо зачахне рослинка.

    ВідповістиВидалити
  2. Я сам свободолюбивий, так звик до свого вільного життя, що зараз навіть не уявляю, як я буду тою свободою ділитись. Але стільки любові всередині набирається часом, що через край, а вилити ні в кого і від того сум і любов до всесвіту. Але якось воно утрясеться, чого і вам бажаю. Пропускайте корені одне в одного, але світло не затіняйте, бо зачахне рослинка.

    ВідповістиВидалити
  3. мені здаєтся, що тільки так і можуть формуватися і співіснувати, і рости далі дві повноцінні особистості.
    і, нажаль, дуже мало людей так вміє робити на практиці.
    а ви - молодці )

    ВідповістиВидалити
  4. мені здаєтся, що тільки так і можуть формуватися і співіснувати, і рости далі дві повноцінні особистості.
    і, нажаль, дуже мало людей так вміє робити на практиці.
    а ви - молодці )

    ВідповістиВидалити
  5. так. але ніхто не попереджає, як це складно - весь час балансувати. Всі казочки закінчуються "і жили вони довго й щасливо", без подробиць як цього домогтись :)

    ВідповістиВидалити
  6. так. але ніхто не попереджає, як це складно - весь час балансувати. Всі казочки закінчуються "і жили вони довго й щасливо", без подробиць як цього домогтись :)

    ВідповістиВидалити
  7. напевно, тут головне - коли стає складно - згадувати - для чого ти балансуєш...
    як в одній притчі сказано - довго й щасливо - бути може, довго й однаково - ні )

    ВідповістиВидалити
  8. напевно, тут головне - коли стає складно - згадувати - для чого ти балансуєш...
    як в одній притчі сказано - довго й щасливо - бути може, довго й однаково - ні )

    ВідповістиВидалити