Сьогодні натрапила на таку думку: “We have Fast Knowledge in a world of Fast Food!” (Александр Черников. “Википедия”, или Магия Open Approach // Компьютерное Обозрение. - 2005. - №50. - с. 70-72.)
Мене навіть трохи спантеличила така прямота вислову… Через усю ту “інформаційну еру”, “новітні засоби зв’язку”, крізь e-mail, ICQ, ці ж самі blog-и, люди втрачають не лише спілкування, а й певну грунтовність знань.
Раніше, щоб написати реферат, студент мав день провести в бібліотеці. Сьогодні - 10 хвилин в Internet. Fast Knowledge… Швидко набуте, швидко забуте. Навіть якщо не брати до уваги привласнення вже готової роботи, а так, відносно чесно, назбирати з десяток статей на тему, далі кільканадцять Ctrl + C, Ctrl + V - і готово!
Звичайно, є багато виключень з такого правила. Наявність Internet дійсно пришвидшує роботу, дозволяє проаналізувати більшу кількість джерел. Знову ж таки, немає географічних обмежень тощо, але…
(Щось тут декларую про “готові” реферати, а сама ж повикладала в Авоську курсові та шпори, провокуючи народ не сушити голову…)
* * *
У журналі “Наука и жизнь“, де саме, нажаль, не памятаю також раптово натрапила на тезу, що у минулому сторіччі людина сміялася приблизно 18 хвилин не день, а тепер лише шість. Бо не можна щиро сміятися, дивлячить розважальне шоу. Для цього конче необхідно живе спілкування, і бачити очі співрозмовника.
Раніше ми глузували з американців (зважаючи на побачене у фільмах) - “Бач, замість того щоб з друзями на кухні побалакати - бігають до психоаналітиків”. Але й ми усе ближче до такої схеми стосунків.
Як форма спілкування переважає листування електронною поштою, навіть не телефонна розмова, вже не кажучи про особисту зустріч.
Звичайні ж рукописні листи, мабуть, вже вимерли остаточно. Треба провести таке соціологічне дослідження: хто і з якою метою купує поштові конверти. Впевнена, що варіанти можливі лише такі:
- для розсилки корпоративних поздоровлень до установ;
- для участі у різноманітних акціях - виріжи купон та надішли до такого-то числа;
- та решта - для надання документів при вступі в інститут, на роботу тощо.
Сумно якось такось
. І що цікаво, думаю не про то, що я дихати не можу, а що моя дитина лишиться без мамки…
”