Новий рік. Сніжок. Ялинки. Мандаринки…
Із дитинства такі образи викликали лише позитивні емоції, але не сьогодні.
Радісно здерши шкурку з мандаринки, я хрумкнула долькою і… все. Захлинулася. Чи то соком, чи то власною слиною, зрештою, не суттєво. Але дихати не могла.
Стою, хриплю, намагаюсь відкашлятись, а де там! Паніки ще немає, але й дихнути не можу. Хриплю. З очей бризкають сльози. Стає трохи моторошно 
Проходить з пів-хвилини (для мене - як година). Моя сестра, нащастя, оцінює ситуацію як критичну і щосили лупить мене поміж лопаток. У горлі щось заціпило, але за секунду мої хрипи таки почали нагадувати дихання…
Так я народилася вдруге.
Мабуть, ще ніколи в житті я не була так близько до фінішу… Але тепер я точно знаю, що задихнутися зовсім не боляче. І невіть жах, переляк не домінуючі відчуття. Найбільш сильною емоцією в ті хвилини є якесь здивування, розгубленність. “Як же ж так? 
Ніколи б не хотіла пережити щось подібне вдруге, і нікому б не побажала…
P.S.: Коли все минулося, осяяла думка - от безглузда б вийшла смерть. Вдавитися мандариновою долькою в себе на кухні за 4 дні до Нового року…
Немає коментарів:
Дописати коментар