Кухлик або україно-російське питання

В дитинстві я вчила на пам’ять багато віршів. “Бородіно” Лєрмонтова, "Кухлик" Глазового, та інші. Так от у Глазового були такі рядки:
“… Отака сама біда в моєї корови,
Має, бідна, язика, та не має мови…”
Завжди коли піднімається питання про надання російській мові статусу державної згадую цю гумореску.

А якщо серйозно, то моя позиція така:
По-перше, працюючи у державній установі із документами, стає зрозуміло, що друга державна мова збільшить обсяги документації вдвічі, а то й більше. Усі справи потонуть у бюрократичних замороках: документ не затверджено, бо бланк має бути двомовний, свідоцтва, посвідки, акти слід переоформити обома мовами тощо. Знову ж таки розквітне плутанина у термінології, запозичення, русизми в українській мові, українізми – в російській… Для будь-якої роботи дві державні мови це горе.
По-друге, україномовне населення свого часу вивчило російську, для російськомовних громадян українська не важча. Тобто їм доведеться або вивчити українську мову, або визнати свої розумові здібності непридатними для опанування калинової.
Для тих, чия робота пов’язана з розумовою працею, вже англійська стала обов’язковою мовою, і проти цього ніхто не пручається…
І взагалі, скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина (я думаю, що мови програмування також можна додати до переліку J).

Наприкінці, з дитинства ми вдома спілкуватись виключно російською. Проте, я громадянка України, тому вчилася в українській школі. Далі університет, робота – усе українською. А в побуті продовжували спілкуватись російською – що поробиш: термінами за професією володію, а звичайні побутові вислови губляться на шляху від мозку до язика.
Після відвідин Львова почала українською звертатись до продавців, кондукторів тощо, тобто там, де спілкування не потребує тривалого монологу.
Минулого року відкрила для себе Дереша, що остаточно зрушило мою закомплексованість щодо спілкування українською. Читаючи цікаву сучасну українську літературу я всотую такі потрібні мені прості слова для побутового спілкування.
На сьогоднішньому етапі маю україномовну Авоську, нетривалі, хоча вже невимушені діалоги українською. І з дитиною спілкуємось переважно українською (поки що я говорю, я малий тільки гукає J). Хоча, я певна, російську слід вивчати, бажано ще й у школі, щоб вільно володіти обома мовами. Бо зараз переважна більшість дітей пише російські слова з українськими “і” та “є”.

Я – за освітчене суспільство!