В дитинстві ми з тіткою грали у карти. Якось так вийшло, що з батьками зовсім карт до рук не брали, але коли я сама, чи з сестрою, приїздили до тітки у гості, особливо з ночівлею, ми грали в усіляки дитячі ігри в карти: дурачка, зєвакі, якийсь елементарний брідж тощо.
І вона, тітка моя, частенько нас дурила, мухлювала. Коли в дитинстві, я вперше виявила, що дурять нашого брата (чи сестру) - мене це страшенно обурило: як це так! ми ж свої, чого нас дурити, не чесно, не правильно!
І от, тільки сьогодні до мене доперло, що це ж був такий виховний момент. Дійсно, далі усе життя в мене була така пересторога, що в карти люди можуть дурити. І ніколи не грала на гроші чи з малознайомими людьми.
Васько..... яка ностальгія!!!!!!! А скіко разів ми із нею з цього приводу сміялися!!!!
ВідповістиВидалитиІ в мене з братом в дитинстві була така тітка. Точніше, навіть не наша, а татова, нині вже покійна...
ВідповістиВидалитиМи з нею в тисячку грали. Для цієї гри треба щонайменше троє, а тато відмовлявся - мовляв, заразне (він свого часу був заклятим преферансистом, як, мабуть, більшість інженерів в НДІ)...