Передранковий сон

Наснилося.
Недільний ранок. Моя сім'я, уся вкупі, вдома - ранкові турботи: снідання, прибирання... Дзвінок у двері. Йду відчиняти - на порозі дитячий візочок із немовлям усередині. Записочка: "Не покиньте напризволяще. Звуть Валентина".
А далі - сотні думок: поки на руки не взяла, треба викликати міліцію... як її називати, якщо звуть Валентина?.. віддати в притулок?.. що скаже Сьо?.. коли сказати їй, що ми не рідні її батьки?.. чому її не лишили в пологовому будинку?.. головне, не взяти на руки, бо потім не віддам, як із кошенятом на ринку... яке дати по-батькові?.. треба буде потіснитись... і Федько ще маленький... але ж дівчинка... і волосся чорненьке, і личко миле... буду часто-часто провідувати в притулку... Федьку купимо ліжечко побільше, а вона поспить у маленькому... Чи зможу ставитись на рівних з рідними дітьми?..
Вийшов Сьо, бо мене надто довго не було - ми з ним переглянулись і вкотили возика до хати...

Уривчасті роздуми впродовж дня.
Свідомо всиновлювати дитину не збираюсь, але якби складась така ситуація вірогідно лишила б дитину. Це ж доля. Не розумію, як можна ходити по дит. будинку і вибирати - яке підійде? Але якби й таке сталося, то взяла б не немовля, а вже "дорослу" дитину, особистість.
Можливо, якби не існувало соціальних служб, менше дітей було б у притулках - забирали б небайдужі люди.
Якщо подружжя тривалий час не може народити дитину, замість витрачати величезні кошти на лікування безпліддя та запліднення у пробірці, можливо всиновлювали б таких покинутих немовлят - на те воля Божа.
<саркастично> Соціальна реклама: "Не лишай дитину у пологовому будинку - підкинь сусідці!"
___
Вместо слова "подкидыш" надо говорить "найденыш".