А що тепер? Тепер Кермен

Наприкінці вересня. Крим. Гори. Вдруге вдало.
Тільки на цей раз повніше. Пішки з Бахчисараю. До нашого Мачу-Пікчу :)

Листя таких кольорів, що не сфоткати: червоне, зелене, жовте, помаранчеве, непередаване. Легка дорога. Біле каміння.
«Мамо, а чому так гарно?». По камінчику на курганчик.
Вічуття «на краю», долання. Перехоплені погляди. Ранкові тумани.

Шипшина, терен.

Психоделічні читання Прохаська на два голоси... Тільки що дримби бракувало.

Втикання у виднокіл і спів – дивна суміш повстанських пісень і героїчних радянських… під гитару, тамбурини, маракаси… і просто одностайно а cappella – щось неймовірне... Малий грає на губній гармошці або відбиває долонькою по коліну ритм.
Якби мали вдосталь води – неперервно пили б каву чи мате. Натомість – заповнити час збиранням недоречного тут шмаття цивілізації.
Стоптати черевики, в друзки, як у казці.

(this photo by jiraf_f. Other - by me)
Клуб анонімних алкоголіків в поїзді додому… «Мені звуть Васька, мені 27 років (майже вже), я – алкоголік…» І розказати про себе щось важливе… Ну нехай – мені не вперше, в мене усі злами на поверхні… колишні, а те, що зараз відбувається – ще в слова не складається. Так, коли розумієш, що потроху наближаєшся до якогось правильного відчуття життя, але ще не усвідомлюєш його. Цікаво слухати інших… Кого що торкнуло, зрушило… Як революція змінила щось для кожного. І повітряні кулі… І дитяче не вміння купити хліба. Спітнілі долоньки. Розділитися на балакучих і слухаючих. Як завжди… А хочеться чути тих, хто мовчить.
Зупинка на мосту над Дніпром. Нічні вогні Дніпропетровського Мангеттену. Нічні спонтанні вафлі :)
Ранок. Київ.