Років в 17 мені прийшла в голову думка, що якби мені в 12-14 розказали, як я житиму далі – я б не повірила. Потім мене ця думка переслідувала довго, з різних приводів – за кермом КамАЗу, вперше на Меганомі, багато коли. „Че, якби мені хто на першому курсі сказав, що ти будеш моїм кумом – я б не повірила!”, „Сьо, якби мені хто в дитинстві сказав, що мого чоловіка зватимуть "Сірьожа" – я б не повірила!” І так на кожному кроці. Але… раніше оці віддалені періоди були довші – рахунок йшов на роки. А зараз усе змінилося. Ще весною я б не повірила, якби мені розказали як я проведу літо… А у вересні я б добре сумнівалася в тому, що мені могли б розказати про жовтень…
Словом, я вже не знаю чого від себе чекати в найближчому майбутньому :)
Будьте зі мною обережні :)
А ведь это прекрасно! Когда сам не знаешь, чего от себя ожидать, и каждый новый день приносит открытие самого себя и мира, в котором тебе выпало провести эту жизнь)))
ВідповістиВидалитиУгу, головне, щоб непередбачуванність була лише приємною :)
ВідповістиВидалититак-так, поки що відкриття на відкритті ;) здебільшого приємні :)
ВідповістиВидалити:) поки що все ок, але ж ніхто нічого не обіцяв :)
ВідповістиВидалития б не повірила
ВідповістиВидалитиА хіба так не в кожного з нас? Кожен мікрокосм повен несподіванок і таємниць
Re: я б не повірила
ВідповістиВидалитиугу. тільки раніше я це просто констатувала, а тепер воно застає мене зненацька...
я тоже так думал
ВідповістиВидалитивасёк, а если бы кто то тебе сказал, что сына назовешь Федором, при том что сосед- Нефёдов!!! :))))
ВідповістиВидалитиІ не кажіть, сусіде :)
ВідповістиВидалити