Відчуття світу

Знаєш як це – відчувати світ?
Іноді здається, що це легко – щодня помічати колір неба, плакати над книгою, сміятись над власними помилками, чекати зустрічі, шукати нові знання, прагнути гарно виглядати…
Але насправді – це складно. Частіше дивишся під ноги, на книги бракує часу, помилок майже не робиш, до зустрічей звикаєш, жага до знать слабне, власна зовнішність стає не важливою – начебто головне в середині… Хоча насправді – все головне. Не можна нехтувати чимось одним на користь іншого, бо без паралельних процесів основний також сповільнюється і з часом затухає…
Знаєш якою буває нетерплячка? Російською добре – „неймется”…
Мені добре, коли ця нетерплячка – моя суть. Коли серце може весь день підстрибувати чекаючи вечора. Коли не терпиться поділитись прочитаним, запоєм зачитувати вголос абзаци, цілі сторінки. Коли кортить показати щойно зроблені світлини – трохи недолугі й кривенькі, але з цікавинкою. Кортить прочитати щойно написаний вірш – хвилюватися, відчувати як пересихає у горлі, тремтять руки і голос – не мій…

Останнім часом так і є. Якимось дивним чином з душі злізла шкаралупка і тепер відчувати світ легко, достатньо незначного імпульсу зовні, який відгукується вибухом всередині. Цікаві почуття, сильні. Розхитана амплітуда коливань емоцій, до стану натягнутої струни… цікаво, де межа? Сміх, сльози – раптові переходи від одного до іншого.
Отак мені добре, цікаво, хоча час від часу буває важко… але це теж добре.
Головне – не зупинятися.