Знаки світу

Сьогодні на прогулянці один мужичок з посмішкою спостерігав як гуляє Васьок - буцькає камінчики, скубе кущики, щось кричить, сміється...
Потім підійшов до мене і каже: "Людина в житті живе 4 роки: 2 роки до школи і 2 - до пенсії". І пішов собі.

Тож я вирішила сприймати уникання школи як шанс продовжити життя :)

homeschooling

Чим ближче до часу "Ч", тим сильніше мене обіймає бажання вчинити не так як треба, а так, як душа просить...

Федькові в цей рік начебто пора йти до школи... І виявилось, що я цього зовсім не хочу. Тобто я школи не боюсь, не вважаю її тотальним злом і розумію, що там можна отримати доволі цікавий досвід. Сама ж бо через це пройшла. Хоча, якби не ДТЛ, то мої думки про школу були б більш безрадісними. ДТЛ перші років п’ять свого існування був просто казкою і ми після випуску багато говорили про те, що треба робити свою школу, де так можна було б вчитись не 2 роки, а всі десять. Питання – чого було тоді мріяти, якщо не збирались ці мрії втілювати? Тому варто спробувати, щоб лишитись чесним перед самим собою :)

Не буду говорити про очевидні речі - застарілість системи, сумнівний фаховий рівень вчителів, корупцію та інші моменти. Головне, що мене не влаштовує:
1. Низький рівень освіти (як не крути, а з кожним роком стає дедалі нижчим)
2. Занедбання творчого мислення і нестандартного підходу (адже в такому разі відповідь може не співпасти з результатом у підручнику)
3. Система оцінювання (взагалі вважаю її непотрібною, ні 5-бальну, ні 12-бальну, ніяку. Це лише підігрівання гордоти й зарозумілості - навіщо? Все одно згодом цінуватимуть не за формальні оцінки, а за реальні справи)
3. Псування розмовної мови (можливо на заході України це не проблема, але Київ - русифіковане місто. За 3 роки в садочку дитина з чистої української мови впевнено перейшла на суржик)
4. Загальна неповага до вчителя з боку учнів (Так, не кожного вчителя можна поважати, але мені б хотілося).
5. Гендерне питання (Вважаю, що чоловіки мають більше здібностей до навчання дітей, натомість педколективи, зазвичай суто жіночі).
6. Тривалість навчання (10-12 років неефективного процесу, до 8 уроків на день і купа домашнього завдання... А жити коли? Коли мандрувати і пізнавати світ? Якщо в початкових класах це ще не проблема, то у старших - катастрофа.)

Які моменти вважаю важливими в домашній освіті:
1. Головний аргумент прибічників загальних шкіл - соціалізація. Компенсуватиму це участю в різних гуртках і спілкуванням з друзями, які в нього вже є і ще зэявлятимуться. (Мені в загальноосвітній школі довелося набути такого соціального досвіду, який був доволі неприємним і більше ніколи в житті не згодився - мабуть для того його й пережила, щоб більше не натрапити... лишилась тільки думка, що діти - найжорстокіші люди).
2. Необхідно якось легалізувати освіту для дитини. Сподіваюсь, що до кінця шкільного віку в Україні щось придумають з узаконенням такої форми навчання, зрештою, ми ж не одні такі. А поки шукатиму або екстернат, або сільську школу, де можна буде просто "числитись".
3. У освітньому процесі має приймати участь не одна мати дитини. Треба залучати усі можливі варіанти для урізноманітнення - друзів, репетиторів, лекторів при музеях, гуртки і секції... Щоб не набридло, бо тоді куди не глянь - всюди мамка, то годує, то вдягає, то вчить.

Що мене непокоїть у разі домашньої освіти:
1. Головне - власний вільний час. Тут вже такого не буде, що відвів до школи і займаєшся своїми справами... З іншого боку - ніякої прив'язки до місця, розкладу, пори року. Не треба сонну дитину витягати взимку з-під ковдри і ще сонною відправляти робити вигляд, що вчишся, можна жити за природнім біологічним годинником. До того ж деякі заняття навіть вимагають незвичайного часу і місця. Астрономію, наприклад, значно приємніше вчити влітку в Криму, лежачи вночі на теплому камінці і спостерігаючи зорі, ніж раннім січневим ранком за атласами. А для власної свободи буду залучати татка, бабусь, товаришів... або вирішуватиму свої справи коли малі будуть зайняті в гуртках.
2. Питання відповідальності. Але це вже не питання. Мені значно важче було почати брати на себе відповідальність щодо щеплення і ставити підписи, які знімають усю відповідальність з медиків і перекладаючи її на мене... Бо медицина для мене темний ліс, і зважувати "за" і "проти" в питаннях, яких ти не розумієшся... Але один раз зважившись, далі стає легше. І дуже допомагає усвідомлення, що все, що з нами трапляється, потрібне для набуття певного досвіду, для усвідомлення або долання чогось.
А ще нарешті прийшло розуміння, що я живу в країні і намагаюсь уникати держави. Тож треба бути послідовною. Зрештою, знання для гармонійного життя є не менш важливими аніж здоров'я.

Так до чого це я. Просто оголошую, що мене цікавить ця тема - домашньої освіти. Тому якщо хтось десь щось чув або має слушні думки - пишіть. Буду вдячна :)

День Соборності

Сьогодні один з небагатьох державних свят, які мені близькі.

Мені дуже подобається, що моя країна така різна, але єдина. Захід, схід, північ, південь - в кожному куточку в мені було затишно.
Бажаю тобі, рідна, більше не чути ніяких розмов про переділи і тільки прождовжувати пізнавати саму себе з різних боків ;)

Reflection

По поверненні з Яремчі, я в Києві вже день. Мене накривають хвилі позитиву і радості. Передчуття змін схоже на передчуття дороги - радісне, схвильоване, пульсуюче трохи вище сонячного сплетіння...
Не можу сказати, що в мене змінилось світосприйняття, зовсім ні, швидше навіть навпаки - я нарешті повернулась до себе. Без якихось особливих відкриттів, але впевнилась у тому, що відчувала інтуїтивно. Що ж, з основним напрямком визначились, тепер на часі питання більш практичні і конкретні.
Дякую всім тим, хто за короткі 5 днів пройшов зі мною цей шлях. Хто відкрився настільки, що з незнайомця став "своїм".
Дуже приємно було розширити свій простір, стільки нового прийняти серцем. Не скажу, що в мене ніколи не було таких відчуттів. Були звісно, були й більш яскраві, але тоді вони охоплювали лише мене і кількох найближчих людей. А тут вібрація відчувалась у неочікувано широкому колі. Тож виявилось, що глибина не завжди може компенсувати ширину. Знаючи "як має бути" значно простіше вибудовувати своє життя, аніж рухаючись навмання. І саме прекрасне, що оце "як має бути" моє, стовідсотково моє, не привнесене зовні, а видобуте зсередини.

А фотографувати зовсім не хотілось, незважаючи на те, що люди навколо мене просто зачаровували, вони були настільки живі, щирі і прекрасні, що хотілося безпосередньо з ними взаємодіяти, а не заглядати крізь об'єктив... Тож я поповнила свою серію невідзнятих фотографій :) Лишилось кілька кадрів з лісу.
Ось так.

Яремча. Січень

Сьогодні на 5хатках

Сам собі натюрморт

98-99

Знайшла свої записнички, які писала в 1998-1999 роках... Взагалі забула що писала їх. Якісь уривки, чернетки віршів, окремі думки, улюблені цитати... Дуже цікаво... Стільки всього вже забулося, так змінилося відчуття себе...

Із записів:
"Любовь измеряется мерой прощенья.
Привязанность - болью прощанья.
А ненависть - силой того отвращенья,
с которым мы помним свои обещанья..."
В.Леви

2011

Ну, привіт, 2011 :)

Вітаю усіх, хто до нього дожив. Сподіваюсь, всі відсвяткували приємно і радісно.
Друзі мої, хотіла вам побажати чогось, але я навіть собі не спромоглася загадати бажання під Новий Рік, просто не знаю чого забажати :) Тому й вам не буду - раптом ви зовсім не того прагнете :) Просто бажаю, щоб життя ваше складалось гармонійно, було сповнене сенсом і радістю.

Надвечір до нас, як водиться, залітав Дід Мороз, цьогоріч він був доволі ексцентричним... і торба з подарунками ледве влізла у вікно. Що цікаво, більшість подарунків хоча й призначались для когось конкретно, але користуватись можуть всі. У Федька, наприклад, з'явився чудовий жовтий бінокль і ми тепер по черзі виглядаємо сусідів у вікнах :) А Феклушине кімоно, думаю, оцінять усі Берковці :)
Мене ж він потішив чудо-об'єктивчиком LensBaby, який вже припав мені до душі. Побачимо що з того вийде.

Наскільки до мене долетіли прогнози, рік обіцяють не простий. Комусь то передостанній рік цивілізації, комусь - чергова криза і різні екологічні катастрофи... Нічого не хочу знати. Для мене цей рік буде роком великих змін у житті, очікуваних і приємних. Це я не загадую, я знаю. Наприкінці 2010го відбулися різні події, які багато чого змінили і от тепер будемо призвичаюватись. І те, що я його зустріла на підборах (взула вперше в житті), саме й символізує для мене ці зміни :)
Федькові в цей рік треба піти до школи, Сьо - закінчити КПІ. Ну й мені вже давно пора де з чим розібратись...

Дякую тобі, 2010, ти був хорошим роком для мене і моїх близьких. Не скажу, що все було просто, але ж як цікаво! :)
Дякую і бувай. Я йду далі.