Reflection

По поверненні з Яремчі, я в Києві вже день. Мене накривають хвилі позитиву і радості. Передчуття змін схоже на передчуття дороги - радісне, схвильоване, пульсуюче трохи вище сонячного сплетіння...
Не можу сказати, що в мене змінилось світосприйняття, зовсім ні, швидше навіть навпаки - я нарешті повернулась до себе. Без якихось особливих відкриттів, але впевнилась у тому, що відчувала інтуїтивно. Що ж, з основним напрямком визначились, тепер на часі питання більш практичні і конкретні.
Дякую всім тим, хто за короткі 5 днів пройшов зі мною цей шлях. Хто відкрився настільки, що з незнайомця став "своїм".
Дуже приємно було розширити свій простір, стільки нового прийняти серцем. Не скажу, що в мене ніколи не було таких відчуттів. Були звісно, були й більш яскраві, але тоді вони охоплювали лише мене і кількох найближчих людей. А тут вібрація відчувалась у неочікувано широкому колі. Тож виявилось, що глибина не завжди може компенсувати ширину. Знаючи "як має бути" значно простіше вибудовувати своє життя, аніж рухаючись навмання. І саме прекрасне, що оце "як має бути" моє, стовідсотково моє, не привнесене зовні, а видобуте зсередини.

А фотографувати зовсім не хотілось, незважаючи на те, що люди навколо мене просто зачаровували, вони були настільки живі, щирі і прекрасні, що хотілося безпосередньо з ними взаємодіяти, а не заглядати крізь об'єктив... Тож я поповнила свою серію невідзнятих фотографій :) Лишилось кілька кадрів з лісу.
Ось так.

Яремча. Січень