06 червня 2011

ВертиФест-2011

Були на ВертиФесті у трохи незвичному для нас форматі - на один день без ночівлі. Але все одно це було прекрасно. Музика чудова, місцинка казкова, люди - дивовижні :) З усіх Вертифестів цей - найкращий.
Дякую усім, що все було так!
Джерело: ВертиФест 2011

Джерело: ВертиФест 2011

Джерело: ВертиФест 2011

Джерело: ВертиФест 2011

Малі також відтягнулись на повну. Особливо старшенький :)) Недорезов, мабуть, добре запам'ятає цей фест :)
Джерело: ВертиФест 2011

01 травня 2011

Львів. Квітень

Два дні були у Львові. Відвідали дитячий фестиваль:

Як водиться, накупили книжечок. Погуляли по місту. З погодою нам дуже пощастило. Обіцяли дощі, а виділили - сонечко :)
Отут можна подивитись як це було:
Львів 2011

27 квітня 2011

Blogger, LiveJournal і деякі інші

Мене особисто дуже приваблює ідея об'єднання усіх створених акаунтів в один. Не хочеться розпилятись на жж, фейсбук, вконтакте, блоггер та інші, надто це все з'їдає час. Але й зовсім відмовлятись не хочеться, зрештою тут багато цікавого :)
До того ж, трохи напрягли нещодавні глюки в жж. Тож я дублювала усю свою жж-шечку на блоггер. Як це зробити написано, наприклад, ось тут.
Думала зробити паралельний кросспостинг через http://posterous.com. Але поки щось не дуже виходить.
З жж зникати не збираюсь, сподіваюсь, що і він не зникне. Але паралельно можна зафрендитись і на blogspot - мене можна знайти ось тут.
До зустрічі! :)

18 квітня 2011

Marbles

 Федька дуже надихають всілякі механізми і скляні кульки. Наприклад отакі.
В нього самого ще, звісно, все не так масштабно, але мені подобається :)

12 квітня 2011

 Вітаємо усіх із Днем Космонавтики! :)

11 квітня 2011

Знаєте, що виявляється найскладніше під час навчання дитини вдома? Зовсім не вмовити дитину займатись і не його неохайність чи відсутність інтересу до чогось. Це все легко вирішується. Найскладніше - це вибити "загальноосвітню школу" з власної голови. Все те, що було вбито на підкорку продовж 10 років... Так "правильно", так "положено"... Давати собі по рукам за кожну спробу змусити переписати начисто чи заняття за розкладом... Ти ж підготувався, придумав таке цікаве заняття, півночі вбив на підготовку - а дитину не пре. Ти і так, і сяк, танцюєш з бубном - а йому зараз цікавіше робота з лєго будувати :) Ну і якого  дідька приставати за своїми ідеями? Якщо наполягти на своєму, то він і займатись не захоче і робота не будуватиме, бо настрою вже немає...
Найкраще - це на прогулянці разом придумати якусь ідею, зацікавитсь обом, а по поверненні додому - досліджувати.
Це складно - постійно підлаштовуватись під дитячий інтерес, але це найбільш дієво. Тому зараз ми сидимо з Федьком і робимо досліди про спектр - бо саме зараз пре. І не можемо відкласти до суботи, до БеркоШко. Краще тоді вже покажемо іншим - у повторі.

08 квітня 2011

Про свободу

(Коли думала як назвати цей пост, зрозуміла про що він, хоча це слово в тексті зустрічається всього один раз. Але так і є. Все, що нижче, має прямий стосунок до свободи).

Коли Федько навчився в садочку плавати в басейні, зовсім без нашої участі, ми з Сьо були приємно вражені. Довго не обговорювали, але якесь внутрішнє формулювання було приблизно таке: «Дивись, в нього вже є такі значні справи, які він робить без нас». І сприймалося як перша сходинка дорослості. Федькові тоді було 4 роки.


Далі – про «але».

Останній рік в садочку мені дався якось важко. Федько завжди ходив туди добре, від першого тижня і до останнього, в нього там були друзі і ніколи не було такого, щоб я його змушувала йти в садочок. Проте я бачила зміни. Я тут не буду казати про привнесений суржик і про насаджування позиції «я все знаю». Про інше. Коли в нас почався сезон перших конфліктів – дрібних, побутових вередів, я називала це «кризою 5 років», але тепер розумію, що то скоріш була криза старшої садочкової групи. Дітки підросли, в них змінились ігри, почала вибудовуватись ота соціалізація, про яку всі багато говорять.
Немає нічого поганого в спілкуванні з однолітками, але повинна бути людина, з якою можна порадитись щодо складних ситуацій. А вже на рівні садочку ситуації бувають ой які різні – від заохочення стукачизмів до дружіння проти когось. І виходити з таких ситуацій їх вчать вихователі. Вчать на свій власний розсуд, який, як виявилось, діаметрально розходиться з моїм. Те, що є зручним для соціальної системи типу «садочок», частенько не прийнятне для моїх дітей, якими я їх знаю.
І ось, дитина потрапляє в певну неоднозначну ситуацію – наприклад, поступитись дівчинці, бо вона дівчинка, чи зробити так, як відчуває внутрішній голос, почуття справедливості чи власної гідності. Вихователька неодмінно скаже поступитись дівчинці. Бо це класична схема, прийнята в нашій культурі у вихованні. Питання не в тому – правильно це чи ні, а в тому, що ситуації бувають різні, а вихователька, швидше за все, не буде копатись у кожної дитини у внутрішніх конфліктах – в неї є готове кліше. Так дитина отримує досвід і в наступній такій ситуації вже не задумуватиметься про вихід, а зробить згідно з досвідом. А якщо він хибний? Може, звісно, і досвід батьків виявитись хибним, але так хоча б збережеться індивідуальний підхід до питання.
Я не збираюсь обмежувати дітям спілкування, чи ховати їх від світу. Мені просто здається, що важливо бути поруч, щоб їм було до кого звернутись по пораду в оцьому періоді соціалізації. Чому те, що батьки мають навчити дитину їсти, ходити на горщик – є зрозумілим, а вчитись спілкуванню вони мають самі, під наглядом чужої людини?
Мені зараз дуже цікаво водити Федька на айкібудо. Він тренується з хлопцями років по 9-10 (а Федькові – лише виповниться 6), там вже розвинуті різні соціальні ролі – є лідери, є одиночки. Він добре влився в групу, після тренування частенько проситься погуляти ще з друзями на вулиці.
Якось була смішна ситуація. Ми отак лишились гуляти – Федько, два його 9-річні друга і ми з Васильком. Пішли на майданчик, куди саме привезли купу свіженького піску. Я дістала Василькові лопатки-пасочки. Федько зрадів кричить: «О, пасочки! Дивіться, хлопці, давайте грати!». Хлопці скептично: «Ти що, маленький?...». Не пройшло і 3 хвилин, як усі разом греблися у тому піску – бурили свердловини і тунелі, будували магістралі :) Зараз діти дуже рано втрачають дитинство – багато дорослих атрибутів і дитиною бути якось не комільфо. Але ж що робити з дитиною в собі? І от вони вчаться заштовхувати її все глибше і глибше. Щиро кажучи, я погано пам’ятаю себе в 9 років. Але думаю в той час я не зрозуміла б і третини жартів сучасних дітей. З трьох розказаних хлопцями анекдотів один був про «потрахатись», другий про «ну а дружба начинается с бутылки», а потім вони мені показувати на мобілці «смішний» ролик про те, як з бодуна йти на роботу. Але це не проблема цих дітей – вони дуже цікаві, толкові хлопці. Просто вони живуть в такому світі. І це наша проблема, що цей світ став таким, в якому дітям не лишається права бути дітьми.
Так от, я про що. Я хочу, щоб мої діти були дітьми, щоб в них були друзі, з якими їм буде цікаво, але в той же час, я хочу щоб вони вміли спілкуватися. Я хочу бути поряд, щоб вчасно пояснити оте «потрахаться» перед тим, як це йому пояснять більш «досвідчені» хлопці або нагримає вчителька за те, що він про «таке» питає. І моє щастя, що він поки що мене питає.
Дивовижно, що люди жаліються, коли не розуміють своїх 12…14-тирічних дітей. Порозуміння починає втрачатись значно раніше, років з 5 так точно. Просто деякий час дорослим вдається цього не помічати.
Зараз я забрала Федька з садочка, не дочікуючись випускного. І дуже рада з того. По-перше, в мене з’явилась купа вільного часу – мені не треба підгадувати Васильків сон так, щоб встигнути забрати Федька з садочка. Коли братики граються разом – я встигаю переробити усі хатні справи. Ввечері можна Федька не заганяти в ліжко за будь-яку ціну, бо я знаю, що він своє доспить зранку, якщо треба. І ще казкова можливість – забути про будильник :)
Конфлікти в нас, звісно, ще трапляються, але зазвичай вони полягають в тому, що Федько намагається визначити межі дозволеного. «Цікаво, якщо я ще півгодини посиджу не перевдягаючись, мене вже приб’ють чи ще ні?» :)
Тож… сучасний світ, ритм життя, робота, особисті інтереси. Велика спокуса запустити дитину у таке ж коло – щоб в нього були справи і особисті інтереси (садочок, школа, «продльонка», гуртки), а собі отримати вільний день. Але треба усвідомлювати, що якщо бачиш свою дитину 2 години ввечері перед сном, то за свою уявну свободу розплачуєшся неминучим і незворотним віддаленням і втратою порозуміння з рідною і дорогою тобі людиною.

06 квітня 2011

Скарби

А у суботу у БеркоШко шукали закопані скарби:










29 березня 2011

Орнітологія і піротехніка

 Окрім суботніх занять у БеркоШко, ми ще вчимося вдома. А, оскільки мене зараз дуже захопило відеомонтування, тож дивіться :) 




27 березня 2011

Орієнтування в просторі

 На цьому тижні заняття проходили в скороченому режимі. Навіть практичні заняття з орієнтування на вулиці довелось перенести, через несприятливу погоду. Але теорія відбулася:

23 березня 2011

Рівнодення (продовження)

Обіцяні ролики з суботніх занять у БеркоШко:






І, наостанок, хіт дня:

22 березня 2011

Жайворонки

На Весняне Рівнодення вирішили ми влаштувати перше пробне заняття у БеркоШколі. Фактично воно складалось з кількох частин, але монтую я їх повільно, тому ось поки що частина перша - як ми жайворонків пекли:

Далі буде :)

18 березня 2011

Еволюція

 Офігенське відео про еволюцію:

06 березня 2011

Масляна

Святкували Масляну на 5хатках. Зиму спалили, Весну закликали. Все гаразд :)


Знайшла текст кумедної пісні до Масляни, треба якось навчитись її співати :)

Масляная, оце я йду,
Загубила алу лєнту да й не знайду.
А хлопці ідуть да й регочуть,
За собою алу лєнту да й волочуть.

Масляная, оце я йду,
Загубила білий фартух да й не знайду.
А хлопці ішли да й фартух знайшли,
Я просила, голосила - вони не дали.

Масляную проводжаю,
Великого посту дожидаю.
Великого посту дожидаю -
Протягнися, піст, як заячий хвіст.

Протягнися, піст, як заячий хвіст,
А ти ж, моя Масляна, воротися.
А ти ж, моя Масляна, воротися,
М'ясоїд пройшов - не женився.

М'ясоїд пройшов - не женився,
Як собачий хвіст, волочився.
Масляная, яка ти нудна,
Якби тебе да сім неділь, а посту й одна!

Да було би Масляній да сім неділь,
А остався Масляній да один день.
Масляная, воротися
Та й до Великодня протягнися.
А од Великодня та й до тепла,
А од тепла та й до Петра.

05 березня 2011

Наша відповідь Чемберлену

Навздогін до уроку хореографії - урок математики ;)
Раніше ми робили квести лише текстові, цей перший математичний, тому трохи з підказками:

19 лютого 2011

Інформаційна доба

З нашого життя дедалі швидше почали зникати знання, притому, що інформації стає навпаки усе більше. Просто не встигаємо опрацювати наявну інформацію і перевести її в знання, вибудувати світогляд. Мізків не вистачає на те, щоб переписувати з ОЗУ в ПЗУ... Інтуїтивно відчувається в цьому небезпека, але ще точно не ясно, яким боком це все вилізе.

Цікаві думки знайшла тут:
Приватность – это вчерашний день. Какая может быть приватность там, где мы уже расследуем преступления до их совершения. Презумпции невиновности уже нет потому, что само это понятие теряет смысл. В ту же дыру проваливается право не свидетельствовать против себя (мы свидетельствуем против себя совершая платежи, покупая билет на поезд, проходя через турникеты и т.д. и т.п. и по нарастающей). Свидетельствуем против себя задолго до предъявления каких либо обвинений. С непрерывным увеличением детализации. Лишаемся возможности что-то скрыть, не говоря уже о возможности лгать в свою защиту или защиту своих близких. Кто может представить общество, в котором человек лишён возможности соврать?

:)

"Ребенок, лет двух с половиной, ходил за бабушкой и гундел "Молись и кайся, молись и кайся...".
Бабушка легковерная, мол, устами младенца глаголит истина, бегом в церковь.
Покаялась, причастилась, вернулись домой. А там ребенок к ней в ноги бросается с криками "молись и кайся". Бабушка в шоке.
Вечером, когда приехала мама, застала дома бабушку с сердечным приступом и скорую помощь. Ребенок продолжал повторять "молись и кайся".
Только мамская интуиция помогла определить, что дите просит поставить ему мультфильм "Малыш и Карлсон". Что и было немедленно сделано.
Ребенок удовлетворенно замолчал, врачи скорой покинули квартиру в неимоверном ржании."
http://jaerraeth.livejournal.com/316522.html

15 лютого 2011

Дівочі радощі або Як Світ зробив мені подарунок


Захотіла купити собі для занять майочку. Футболка - незручно, хотіла саме майку. Під сині штанці. Останнім часом колір для мене грає визначну роль. Так от, їду в маршрутці і думаю: під сині штанці майка має бути або чорна, або біла... або якась блакитненька. Чорну не хочу - затемна, білу теж - не люблю білий одяг, лишається блакитна. Так, треба знайти блакитну... тільки не холодного кольору, не бірюзову, а кольору літнього теплого неба, таку блакитно-фіолетову... Отак от розмалювала собі в подробицях і думаю - ні, не може такого бути, щоб усе співпало - і колір, і фасончик, і щоб довжина не до пупка, а нижче... Забагато хочу.
Але на удачу зайшла в SELA і дивлюсь - є :) Точно така, як замовляли :) Ще й купила зі знижкою на честь дня св. Валентина. Отак от :)
Дякую, Світ!

Досліди

Днями в новинах почула прекрасне "...утримання школяра коштує державі дешевше ніж утримання дитини в дитячому садочку..." Можна більше нічого не казати про те, навіщо дітей тепер віддають в школу в 6 років.

Ось, дивіться краще як мої мужики топили яйко, спершу в прісній, а тоді в солоній воді

08 лютого 2011

Трохи про свободу




Normal
0
21


false
false
false







MicrosoftInternetExplorer4






/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:10.0pt;
font-family:"Times New Roman";
mso-ansi-language:#0400;
mso-fareast-language:#0400;
mso-bidi-language:#0400;}

Мені пощастило зустрітись з дуже вільною людиною. Більш того, мені пощастило бути поруч, жити разом. Але коли ми тільки познайомились, я одразу відчула оце право на внутрішню свободу настільки сильно, що й собі захотілось звільнитись… Тож я почала вчитись. Несвідомо, звісно.

Я відчувала, що знайшла, знайшла «своє» і дуже не хотіла втратити, тому намагалась поводитись дуже обережно. Я розумію, що вільну людину не можна обмежувати, бо вона інстинктивно починає звільнятись.  Але бути поруч і не обмежувати – дуже складно, навіть не дією, а самою лише своєю наявністю. Тому я довгий час жила з відчуттям, що усе тимчасово, що все ось-ось закінчиться. Він просто поїде далі, як було раніше.

Але час минав, він начебто нікуди не збирався тікати. Я почала звикати. Почали з’являтись різні обмеження: і для мене, і для нього. Деякі з них були приємними, з іншими – доводилось миритись.

Якось стало зрозуміло, що свободи відчутно поменшало. І тоді захотілось повернути собі це відчуття, але не різко обриваючи зв’язки, а поступово випростуючись, де це можливо.

Так ми тепер і крутимось, відпускаючи один одного по черзі на свободу, до півночі обговорюючи неузгодженості, які неминуче виникають. І мені здається, що стосунки від цього стають глибші і більш щирі.

Коли не прив’язують, а навпаки відпускають – хочеться повертатись, а не тікати. Але весь час обережно, з острахом зруйнувати, балансуючи на лезі…

Мабуть так.

31 січня 2011

Знаки світу

Сьогодні на прогулянці один мужичок з посмішкою спостерігав як гуляє Васьок - буцькає камінчики, скубе кущики, щось кричить, сміється...
Потім підійшов до мене і каже: "Людина в житті живе 4 роки: 2 роки до школи і 2 - до пенсії". І пішов собі.

Тож я вирішила сприймати уникання школи як шанс продовжити життя :)

28 січня 2011

homeschooling

Чим ближче до часу "Ч", тим сильніше мене обіймає бажання вчинити не так як треба, а так, як душа просить...

Федькові в цей рік начебто пора йти до школи... І виявилось, що я цього зовсім не хочу. Тобто я школи не боюсь, не вважаю її тотальним злом і розумію, що там можна отримати доволі цікавий досвід. Сама ж бо через це пройшла. Хоча, якби не ДТЛ, то мої думки про школу були б більш безрадісними. ДТЛ перші років п’ять свого існування був просто казкою і ми після випуску багато говорили про те, що треба робити свою школу, де так можна було б вчитись не 2 роки, а всі десять. Питання – чого було тоді мріяти, якщо не збирались ці мрії втілювати? Тому варто спробувати, щоб лишитись чесним перед самим собою :)

Не буду говорити про очевидні речі - застарілість системи, сумнівний фаховий рівень вчителів, корупцію та інші моменти. Головне, що мене не влаштовує:
1. Низький рівень освіти (як не крути, а з кожним роком стає дедалі нижчим)
2. Занедбання творчого мислення і нестандартного підходу (адже в такому разі відповідь може не співпасти з результатом у підручнику)
3. Система оцінювання (взагалі вважаю її непотрібною, ні 5-бальну, ні 12-бальну, ніяку. Це лише підігрівання гордоти й зарозумілості - навіщо? Все одно згодом цінуватимуть не за формальні оцінки, а за реальні справи)
3. Псування розмовної мови (можливо на заході України це не проблема, але Київ - русифіковане місто. За 3 роки в садочку дитина з чистої української мови впевнено перейшла на суржик)
4. Загальна неповага до вчителя з боку учнів (Так, не кожного вчителя можна поважати, але мені б хотілося).
5. Гендерне питання (Вважаю, що чоловіки мають більше здібностей до навчання дітей, натомість педколективи, зазвичай суто жіночі).
6. Тривалість навчання (10-12 років неефективного процесу, до 8 уроків на день і купа домашнього завдання... А жити коли? Коли мандрувати і пізнавати світ? Якщо в початкових класах це ще не проблема, то у старших - катастрофа.)

Які моменти вважаю важливими в домашній освіті:
1. Головний аргумент прибічників загальних шкіл - соціалізація. Компенсуватиму це участю в різних гуртках і спілкуванням з друзями, які в нього вже є і ще зэявлятимуться. (Мені в загальноосвітній школі довелося набути такого соціального досвіду, який був доволі неприємним і більше ніколи в житті не згодився - мабуть для того його й пережила, щоб більше не натрапити... лишилась тільки думка, що діти - найжорстокіші люди).
2. Необхідно якось легалізувати освіту для дитини. Сподіваюсь, що до кінця шкільного віку в Україні щось придумають з узаконенням такої форми навчання, зрештою, ми ж не одні такі. А поки шукатиму або екстернат, або сільську школу, де можна буде просто "числитись".
3. У освітньому процесі має приймати участь не одна мати дитини. Треба залучати усі можливі варіанти для урізноманітнення - друзів, репетиторів, лекторів при музеях, гуртки і секції... Щоб не набридло, бо тоді куди не глянь - всюди мамка, то годує, то вдягає, то вчить.

Що мене непокоїть у разі домашньої освіти:
1. Головне - власний вільний час. Тут вже такого не буде, що відвів до школи і займаєшся своїми справами... З іншого боку - ніякої прив'язки до місця, розкладу, пори року. Не треба сонну дитину витягати взимку з-під ковдри і ще сонною відправляти робити вигляд, що вчишся, можна жити за природнім біологічним годинником. До того ж деякі заняття навіть вимагають незвичайного часу і місця. Астрономію, наприклад, значно приємніше вчити влітку в Криму, лежачи вночі на теплому камінці і спостерігаючи зорі, ніж раннім січневим ранком за атласами. А для власної свободи буду залучати татка, бабусь, товаришів... або вирішуватиму свої справи коли малі будуть зайняті в гуртках.
2. Питання відповідальності. Але це вже не питання. Мені значно важче було почати брати на себе відповідальність щодо щеплення і ставити підписи, які знімають усю відповідальність з медиків і перекладаючи її на мене... Бо медицина для мене темний ліс, і зважувати "за" і "проти" в питаннях, яких ти не розумієшся... Але один раз зважившись, далі стає легше. І дуже допомагає усвідомлення, що все, що з нами трапляється, потрібне для набуття певного досвіду, для усвідомлення або долання чогось.
А ще нарешті прийшло розуміння, що я живу в країні і намагаюсь уникати держави. Тож треба бути послідовною. Зрештою, знання для гармонійного життя є не менш важливими аніж здоров'я.

Так до чого це я. Просто оголошую, що мене цікавить ця тема - домашньої освіти. Тому якщо хтось десь щось чув або має слушні думки - пишіть. Буду вдячна :)

22 січня 2011

День Соборності

Сьогодні один з небагатьох державних свят, які мені близькі.

Мені дуже подобається, що моя країна така різна, але єдина. Захід, схід, північ, південь - в кожному куточку в мені було затишно.
Бажаю тобі, рідна, більше не чути ніяких розмов про переділи і тільки прождовжувати пізнавати саму себе з різних боків ;)

21 січня 2011

Reflection

По поверненні з Яремчі, я в Києві вже день. Мене накривають хвилі позитиву і радості. Передчуття змін схоже на передчуття дороги - радісне, схвильоване, пульсуюче трохи вище сонячного сплетіння...
Не можу сказати, що в мене змінилось світосприйняття, зовсім ні, швидше навіть навпаки - я нарешті повернулась до себе. Без якихось особливих відкриттів, але впевнилась у тому, що відчувала інтуїтивно. Що ж, з основним напрямком визначились, тепер на часі питання більш практичні і конкретні.
Дякую всім тим, хто за короткі 5 днів пройшов зі мною цей шлях. Хто відкрився настільки, що з незнайомця став "своїм".
Дуже приємно було розширити свій простір, стільки нового прийняти серцем. Не скажу, що в мене ніколи не було таких відчуттів. Були звісно, були й більш яскраві, але тоді вони охоплювали лише мене і кількох найближчих людей. А тут вібрація відчувалась у неочікувано широкому колі. Тож виявилось, що глибина не завжди може компенсувати ширину. Знаючи "як має бути" значно простіше вибудовувати своє життя, аніж рухаючись навмання. І саме прекрасне, що оце "як має бути" моє, стовідсотково моє, не привнесене зовні, а видобуте зсередини.

А фотографувати зовсім не хотілось, незважаючи на те, що люди навколо мене просто зачаровували, вони були настільки живі, щирі і прекрасні, що хотілося безпосередньо з ними взаємодіяти, а не заглядати крізь об'єктив... Тож я поповнила свою серію невідзнятих фотографій :) Лишилось кілька кадрів з лісу.
Ось так.
Яремча. Січень

10 січня 2011

08 січня 2011

98-99

Знайшла свої записнички, які писала в 1998-1999 роках... Взагалі забула що писала їх. Якісь уривки, чернетки віршів, окремі думки, улюблені цитати... Дуже цікаво... Стільки всього вже забулося, так змінилося відчуття себе...

Із записів:
"Любовь измеряется мерой прощенья.
Привязанность - болью прощанья.
А ненависть - силой того отвращенья,
с которым мы помним свои обещанья..."
В.Леви

01 січня 2011

2011

Ну, привіт, 2011 :)

Вітаю усіх, хто до нього дожив. Сподіваюсь, всі відсвяткували приємно і радісно.
Друзі мої, хотіла вам побажати чогось, але я навіть собі не спромоглася загадати бажання під Новий Рік, просто не знаю чого забажати :) Тому й вам не буду - раптом ви зовсім не того прагнете :) Просто бажаю, щоб життя ваше складалось гармонійно, було сповнене сенсом і радістю.

Надвечір до нас, як водиться, залітав Дід Мороз, цьогоріч він був доволі ексцентричним... і торба з подарунками ледве влізла у вікно. Що цікаво, більшість подарунків хоча й призначались для когось конкретно, але користуватись можуть всі. У Федька, наприклад, з'явився чудовий жовтий бінокль і ми тепер по черзі виглядаємо сусідів у вікнах :) А Феклушине кімоно, думаю, оцінять усі Берковці :)
Мене ж він потішив чудо-об'єктивчиком LensBaby, який вже припав мені до душі. Побачимо що з того вийде.

Наскільки до мене долетіли прогнози, рік обіцяють не простий. Комусь то передостанній рік цивілізації, комусь - чергова криза і різні екологічні катастрофи... Нічого не хочу знати. Для мене цей рік буде роком великих змін у житті, очікуваних і приємних. Це я не загадую, я знаю. Наприкінці 2010го відбулися різні події, які багато чого змінили і от тепер будемо призвичаюватись. І те, що я його зустріла на підборах (взула вперше в житті), саме й символізує для мене ці зміни :)
Федькові в цей рік треба піти до школи, Сьо - закінчити КПІ. Ну й мені вже давно пора де з чим розібратись...

Дякую тобі, 2010, ти був хорошим роком для мене і моїх близьких. Не скажу, що все було просто, але ж як цікаво! :)
Дякую і бувай. Я йду далі.